|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Іван Карпенко-Карий
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Іван Карпенко-Карий
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Іван Карпенко-Карий
Карпенко-Карий створив найзвичніші художні цінності в українській
драматургії ХІХ – початку ХХ ст. За словами І.Франка “він був одним із
батьків новочасного українського театру визначним артистом та при тім
великим драматургом, якому щодо ширини і багатства творчості,
артистичного викінчення і глибокого продумання тем бистрої обсервації
життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних
драматургів не тільки Росії, але й інших народів”.
Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в селі
Арсенівка поблизу Єлисаветграда, батько його походив із старовинного
зубожілого дворянського роду. Мати була простою селянкою. Освіту, до
якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити
чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років самому заробляти на
прожиття. Майже два десятиліття забрала в І.Тобілевича служба в різних
канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського
управління. Через його руки пройшло безліч судових справ, з яких він
пізнавав становище трудівника, бачив, що всі заходи товариства, щоб
полегшити життя бідного люду, “як крапля в морі перед безміром усякого
лиха, убозтва і темряви, де тонуть сільські і міські маси, що ті
одноразові допомоги, благодійні діла – то тільки часові, паліативні
засоби і ліки, безсилі подужати саму хворобу”. І.Тобілевич захоплювався з дитинства творами Т.Шевченка,
В.Белінського, М.Добролюбова, М.Чернишевського, М.Салтикова-Щедріна,
М.Некрасова. Перебуваючи в Єлисаветграді (1865-1884 рр.) Тобіревич
знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, разом із своїм
другом Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів,
соціологів. У 1863 р. в Бобринці на Єлисаветградщині утворився
драматургічний гурток, одним з найактивніших був Тобілевич. Він грав
різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка та
інших. В елисаветградському гуртку Тобілевич був керівником, і
режисером і актором.
До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить
оповідання “Новобранець”, яке було написане в 1881 р., опубліковане
1889 р. під псевдонімом Гнат Карий. У ньому йдеться про тяжку долю
селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається із злиднів
і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не
втручання державної машини. Першу свою драму “Бурлака” – 1883 р. він
подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаку”, як і
“Хто винен?” драматургові довелося уже в Новочеркаську, куди його було
вислано у травні 1884 р. за участь у діяльності гуртка та за допомогу
політичним “злочинцям”. Щоб заробити на життя, підглядний Тобілевич
працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.
Карпенко-Карий написав такі п’єси, як “Розумний і дурень” у 1885
р., “Наймичка” в 1885 р., “Сто тисяч” 1890 р., “Хазяїн” 1900 р. – цим
п’єсам притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх
діяльності, і здирства, вона ще яскравіше виявляє людську дрібність, а
то й нікчемність, духовну порожнечу. Карпенко-Карий в 1886 р. в Херсоні
видає перший “Збірник драматичних творів, до якого увійшли драми
“Бондарівна”, “Хто винен” та комедія “Розумний і дурень”. В 1887 р.
опубліковано “Наймичку”. Але їх майже не купували, бо публіка не була
привчена читати п’єси. І.Карпенко-Карий з гіркотою називав драматургів
“літературними бурлаками, що тиняються без уздечка і як сліпі без
поводиря, часто блудять”. Письменник щиро вболівав за долю українського театру, в якому
бачив найкращий спосіб виховувати народ, освітити ту темряву, яку він
бачив у сільському “суворому житті”. Видатний актор Карпенко-Карий на
практиці переконався, що доступність сценічного твору глядачам не
доступна. “Я взяв життя”, - повідомляв письменник з приводу драми
“Бурлака”, де суто побутовий матеріал.
Дві останні гіркі комедії – “Суєта” – 1903 р. і “Житейське море”
– 1904 р. – драматург назвав “сценами”, визнаючи приналежність їх до
європейської нової драми. Ці п’єси є частинами незавершеної трилогії
про взаємини батьків і дітей, інтелігенції й народу, під якими він
розумів селянство. Намір Івана порвати з театром, повернутися до села,
щоб потім очистившись душевно, принести ту чистому до храму мистецтва і
підтвердження тому – його ж слова: “Ні в смерті красоти нема! Красота –
життя! Я хочу жить, жить по правді, жить!... Правда там, де землю
поливають кривавим потом праці”.
Навесні 1887 р. І.Карпенко-Карому було дозволено повернутися в
Україну, але ще до кінця 1888 р. він перебував на хуторі “Надія” під
гласним наглядом поліції. Негласний нагляд знято з нього було 12
березня 1903 року. Діставши нові права, письменник приєднується до
нової театральної групи, створеної його братом Саксаганським, у якій
активно працював до кінця свого життя. У 1897 р. він складає “Записку
до з’їзду” сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище
українського театру.
І.Тубилевич написав ще такі п’єси як “Паливода ХVIII ст.” – 1893
р., “Чумаки” – 1897 р., “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” – 1896
р., “Сава Чалий” 1899 р., “Радзя” – 1902. Усі ці твори органічно
пов’язані з фольклором. Трагедія Карпенка-Карого “Сава Чалий” створена
на основі народної історичної пісні. Ці особливості відрізняють п’єсу
від однойменного романтичного твору. Ця своєрідну п’єса з іншими
творами, в яких соціальні проблеми історичного минулого, свідчить не
лише про її політичну актуальність, а й про глибоку народність.
І.Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907 р. у
Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.
Життя народу письменник відтворював за принципами правдивості і
гуманізму. Творчість Івана Карпенка-Карого, говорив Іван Франко,
“наповнює нас почуттями подиву для його таланту. Обняти такий широкий
горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг
тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського
життя.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
