|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Іван Котляревський
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Іван Котляревський
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
Іван Котляревський
(1769 — 1838) Іван Петрович Котляревський народився
9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного
дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському
магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над
Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули
дитячі та шкільні роки Котляревського. Полтава в ті часи
спочатку була «полковим» містом, а потім (з 1796p.) стала
повітовим центром малоросійської губернії. Лише з 1802 року,
коли було утворено Полтавську губернію, місто починає
зростати і впорядковуватися. Певних відомостей про початкову
освіту Котляревського немає. Гадають, що перші знання
хлопець міг дістати у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще
з XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав
дяк. Згодом, у 1780 — 1789 роках, Котляревський вчиться у
Полтавській духовній семінарії. 1789р. Котляревський залишає
семінарію, не закінчивши її повного курсу;
напевно, життєрадісного, жвавого юнака ніяк не приваблювала
духовна кар'єра. Спочатку він служив чиновником у різних
полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім учителем у
поміщицьких родинах на Полтавщині. Саме на цей час —
середина 90-х років XVIII ст. — і припадає початок
роботи Котляревського над поемою
«Енеїда». Дванадцять років (1796 — 1808) перебував
Котляревський на військовій службі. Сіверський полк, в якому
він служив, брав участь у задунайському поході російської
армії 1806 — 1807 pp. під час російсько-турецької війни. За
виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання
дипломатичних доручень його було декілька раз нагороджено,
надано чин капітана. Але і в період військової
служби Котляревський продовжував писати: про це свідчить
його «Пісня на новий 1805 год князю Куракіну», написана у
1804 році. Слід зауважити, що на початку XIX ст.
Котляревський уже був широко відомий як письменник, як автор
поеми «Енеїда», перші три частини якої з'явилися
двома виданнями (1798 і 1808 pp.) навіть без його відома і
згоди. І хоч Котляревський був незадоволений цими діями
видавця — конотопського поміщика Максима Парпури, що
проживав тоді у Петербурзі (про це свідчать і висловлювання автора
в передмові до видання поеми 1809p., підготованого вже ним
самим, і згадки про «якусь особу мацапуру» в доданій строфі
третьої частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні
«Енеїди» заслуговує лише схвалення. Крім того,
поема поширювалася і в численних рукописних
списках. Пішовши у відставку і не влаштувавшись на службу в
Петербурзі, Котляревський через деякий час оселяється у
Полтаві і займає в 1810р. посаду наглядача в Будинку для
виховання бідних дворян. Коли почалася Вітчизняна війна 1812
року, Котляревському як офіцерові було доручено сформувати
5-й козачий полк. Правда, йому не довелося
брати безпосередньої участі в боях. І після розгрому
наполеонівської армії Котляревському не раз давалися
відповідальні доручення воєнного характеру: він виїжджав з
депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені,
двічі їздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук
(1818p.). Повернувшись знову до Полтави, Котляревський із
запалом віддається театральній діяльності. Він бере участь у
влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних
ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816p. його було
призначено директором Полтавського театру. Зрозумівши, який
величезний талант у актора-кріпака Щепкіна, що виступав у
складі гастролюючої в Полтаві трупи Штейна, він близько
сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва.
В цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і
«Москаль-чарівник», які й були з успіхом поставлені в 1819p.
Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна
протягом чотирьох років (1818 — 1821) дає відчутні
результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про
нього шириться добра слава. Взагалі Котляревський у ці роки
був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни,
підтримував тісні зв'язки з рядом письменників,
журналістів, науковців. Він дуже добре знав пам'ятки
старовини, прекрасно розбирався в українському фольклорі та
етнографії. Котляревський багато допомагав вченим-історикам
і етнографам — Б. Бантишу-Каменському, авторові
кількатомної «Истории Малой России», I. Срезневському, В.
Пассекові. У 1821р. його було обрано почесним членом
«Вільного товариства любителів російської словесності». В
останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827р.
йому довелося зайняти ще й посаду попечителя «богоугодного
заведения» (так називалися тоді лікувальні заклади, притулки
і богадільні). У 1835р. через хворобу Котляревський залишає
службу і йде у відставку. Останні роки життя він зовсім мало
виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й
знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї
своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно.
Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося
населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому
письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Згодом
на його могилі було споруджено пам'ятник у вигляді невисокої
колони із позолоченим хрестиком, що спиралася на
чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено
напис: «Майор И. П. Котляревский, сочинитель «Энеиды на
малорусском наречии». 30 серпня 1903 року в
Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому
класикові нової української літератури, виконаний відомим
скульптором Л. В. Позеном. У своїй промові на цьому святі М.
Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в
розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане
й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу,
воскресло знову... і голосно залунало по широких світах» із
його творів. Ці слова М. Коцюбинського перегукувалися з
поезією Т. Г. Шевченка «На вічну пам'ять
Котляревському»: Будеш, батьку, панувати, Поки
живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не
забудуть
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
