|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Іван Нечуй-Левицький
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Іван Нечуй-Левицький
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
Іван Нечуй-Левицький
1838 — 1918) Іван Семенович
Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І.
Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м. Стеблеві
Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл.,
Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і
побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та
поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його
творчості. Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі
(1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та
Київській духовній академії (1861 — 1865). Перед ним
відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче
від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями,
викладав російську мову, літературу, історію, географію,
логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях
Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884).
1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і,
ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній
праці. Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст.,
Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і
критики. Вже перші його твори — “Дві московки” (1868) і
“Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) —
відзначалися новизною характерів, яскравістю
барв. Після перших кроків письменника, що свідчили про появу
сильного, молодого таланту на терені української прози,
виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр.
художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна
бабі Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі
Палажці скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878),
“Кайдашева сім'я” (1879), “Бурлачка” (1880). У
наступні роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, він створює
ряд цікавих, визначних творів (“Старі гультяї”, 1897;
“Чортяча спокуса”, 1885; “Не той став”, 1896; “Сільська
старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо стоїть казка
“Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у
фантастичних образах показує суперечності між народом і
самодержавством. Багаті спостереження побуту, моралі і
звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій
повісті Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки та
матушки” (1884р. надрукована в “Киевской старине” в
російському перекладі, в 1888р. — у журналі “Зоря” мовою
оригіналу). Якщо в “Старосвітських батюшках...” гумор і
сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і
оповіданнях — “Афонський пройдисвіт” (1890),
“Поміж ворогами” (1893), “Київські прохачі” (1901,
надрукована 1905р.) — на перший план в малюнках характерів
виступає авторський сарказм. Погляд письменника неодноразово
звертається до освічених кіл, до української інтелігенції.
Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх
ідейні прагнення, суперечки постають у романах “Хмари”
(1874) і “Над Чорним морем” (1890), а також у творах інших
прозових жанрів (“Навіжена”, “Неоднаковими стежками”,
“Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний
похорон”). Не лише сучасність, а й сторінки української
історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що
належать до різних жанрів: казка “Запорожці” (1873), повісті
і науково-популярні нариси (“Гетьман Іван Виговський”, “Перші
київські князі”, “Татари і Литва на Україні”, “Унія і Петро
Могила”, “Український гетьман Богдан Хмельницький і
козаччина” та ін.). Серед історичних художніх
творів письменника перше місце займає роман “Князь Єремія
Вишневецький” (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи
минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних
творах (“Маруся Богуславка”, 1875; “В диму та полум'ї”,
1911). Письменник активно цікавився розвитком українського
мистецтва: театру, музики, живопису (“З Кишинева”, 1884; “В
концерті”, 1887; “Марія Заньковецька, українська артистка”,
1893, та ін.). Крім згаданих історичних драм перу
Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На
Кожум'яках”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887), які
містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних
чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою
є перша п'єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За
двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в
українському театрі. У творчій спадщині письменника є також
літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У
відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 —
1884) містяться цікаві роздуми про специфіку
художньої творчості та роль усної поетичної традиції в
літературі. У праці “Українство на літературних позвах з
Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює
націоналістичні погляди на історію і культуру
України. Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і
рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії
Шевченка (“Сорок п'яті роковини смерті Шевченка”, “Хто такий
Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають
широкий огляд творчості класиків і сучасних йому українських
поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В.
Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”). Чималий
інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано
вперше 1968р.). В роки імперіалістичної війни І.
Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку
1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник
тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні
(будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня
1918р. |
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
