|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха \"Правда і кривда\"
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха \"Правда і кривда\"
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Ідея безсмертя народу
в романі Михайла Стельмаха «Правда і кривда»
Більше ніж півстоліття вже минуло після
Великої Вітчизняної війни... І ніколи не загояться рани в серцях і
душах учасників жорстокої битви за право жити, любити, надіятися і
вірити. Ми схиляємося перед мужністю людей, які пройшли через те
страшне пекло.
Закінчивши 1961 року трилогію «Хліб і
сіль», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня», Михайло Стельмах
продовжує розробляти тему народу і величі його духу, тему безсмертя
народної правди, що перемагає і в війні, і в післявоєнному важкому
житті.
У романі «Правда і кривда» розповідається
про життя українського села в останні роки війни та перше невоєнне
літо.
Автор показує також богатирську Стійкість
і витримку воїнів на тлі пекельних випробувань: «Вогонь був таким, що в
повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з
гранатами». Багато хто з воїнів не сподівався вижити, але всі вони
чесно виконували свої обов'язки кожен на своєму місці.
Згадаймо один епізод, у якому виразно
відчувається символічність прізвища головного героя роману~Марка
Безсмертного. У церкву, де розмістили поранених, не ввійшов, а влетів
молодий полковник. «Він запитав:
— Тут Марко Безсмертний?
— Тут всі безсмертні! — суворо відповів немолодий воїн, в кого груди і всі ордени були залиті кров'ю.
— Вірно, вояче, — відструнився полковник. — Тут всі безсмертні!»
—Справді, народ, який переміг у такій війні, —: безсмертний.
Коли ми ближче знайомимося в романі
Михайла Стельмаха з Марком Безсмертним, впевнюємося, що народ, серед
якого народжуються такі мужні і самовіданні люди, матиме завжди
незламаний дух. «Хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, я буду до
останнього служити людям», — таке життєве кредо Марка — воїна,
трудівника, людини-творця.
Марко мріяв, щоб життя було мирншм і він
міг орати, сіяти, милуватися землею, любити. Викликаєжшру симпатію його
людяність, доброта, прагнення всіх зробити щасливими. Він радить
молодій вчительці, що прибула до села, не тільки вчити дітей читати й
писати, а й наповнювати дитячі серця любов'ю, людяністю. Сам Марко, за
словами діда Євмена, справжній чоловік, «що в голові і в душі має
понятіє і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого...».
Особиста трагедія — дружину Оленку німці
розстріляли, дочку відвезли до Немеччини — не очерствила душу його, а
зробила особливо чутливою до людського горя. Він бере до себе хлоп-188
чика Федька, який залишився сиротою,
потребував особливої уваги, і це робить образ Марка особливо
привабливим.
Символічною є остання сцена роману, коли
Марко звертається до свого бронзового погруддя, що стоїть у квітучому
саду в сяйві двох Зірок Героя, і застерігає: «Ну, коли вже тобі випало
стояти і днями, і ночами, то стій, дивись, щоб із темряви не виповзла
кривда чи якась погань, а нам треба діло робити — орати, сіяти...» Так,
справді, вічні турботи селянина про хліб .на селі завжди будуть
перемагати і смерть, і зло. ^
Михайло Стельмах, будучи правдолюбом і
життєлюбом, у романі переконливо довів перемогу добра над злом.
Повертається з чужини донька Марка, Безсмертний знаходить своє кохання,
люди в колгоспі стали жити краще — усе це'виражає оптимізм і надію. Та
й кожен з образів допомагає нам зрозуміти мудрість життя, любов до
нього. Отже, безсмертя народу — в його правоті, правдивості.
«Вітрами й сонцем Бог мій шлях помітив»
(за поезією Олени Теліги)
Доля... часто ми зітхаємо, кажучи: «Ах,
якби знати, що з нами буде в майбутньому!» А я, коли чую ці слова,
дякую Богові за те, що не знаю. Неймовірно важко жити, коли знаєш своє
майбутнє, але нічого не можеш змінити. Але деякі — розуміють,
відчувають, знаюігь, і все одно йдуть вперед. До таких обраних і
належить Олена Іванівна Те ліга.
Жінка, яку Бог наділив красою і талантом,
ніжністю і силою, жінка, яка знайшла свій шлях, щоб залишитися на ньому
своїм життям, а потім — останній словом, поглядом, подихом..1 Наше
криваве XX століття не здивуєш смертю людини, не налякаєш знищенням
митця. Скільки вже таких митців прийняла наша земля! Але ця втрата —
особливо жахлива, тому, що ми втратили і забули, Забули на довгі
роки...
Доля Теліги вразила мене. Дівчинка, яка
народилася в Петербурзі, пройшла довгий шлях за свої такі короткі
тридцять п'ять років. Все було в її житті: алети і падіння, туга і
радість, — не було тільки спокою. Та вона йбгр і не хотіла:
Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб
рвались душі крізь іржаві ґрати, Щоб крикнув хтось — ненавидь і люби, —
І варто буде жити і вмирати.
Перетворення Єлени Прекрасної (як
називали Олену Телі-гу російські емігранти) на полум'яну українську
патріотку сталося, коли дівчина дочула, з якою зневагою російські
монархісти говорять про мову її батьків. З того часу вона почала
спілкуватися, а потім і писати виключно українською мовою.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
