|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Біографія Євгена Маланюка
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Біографія Євгена Маланюка
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
на тему:
“Біографія Євгена Маланюка”
Євген Маланюк
(1879 – 1968)
Євген Филимонович Маланюк – український поет, культуролог,
літературний критик. Народився 20 січня 1897 року в Архангороді на
Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської обл.). Закінчив
Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького
політехнічного інституту. Але з початком світової війни став слухачем
Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на
Південно-Західний фронт, де Є. Маланюк познайомився з начальником штабу
першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який
після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на
Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави. Євген
Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад’ютантом
генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. У
1920 році опиняється в таборі для інтернованих поблизу польського міста
Коліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та
інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії. 1923
року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ
невелику збірку поезій “Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини,
там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української
господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному
житті. У міжвоєнний період з’являються в світ його збірки поезій
“Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930),
“Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939). Наприкінці другої
світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до
Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема “П’ята симфонія” (1954),
збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964).
Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці зібрані в двох
томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила
світ збірка “Перстень і посох” (1972). Ідея утвердження державності України – центральна ідея
поетичного Універсуму Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків
української державницької традиції – князівсько-дружинницької доби,
періоду гетьманування Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, в ній
прагне відшукати підстави для творення сучасної держави. Однак образ
України – внутрішньо роздвоєний, дуалістичний, він постає перед читачем
в двох своїх іпостасях: Степова Еллада та Чорна Еллада. І саме ця
антиномія є для Євгена Маланюка джерелом внутрішньої неструктурованості
українського суспільства, втрати вольового, динамічного, державницького
начала. Поет вибудовує своєрідну історіософську концепцію буття
України, елементами якої є Еллада, варяги та Рим. Еллінський
гіпертрофований індивідуалізм, панестетизм має бути згармонізований
варязьким активізмом та ієрархічністю Риму, ці три елементи мають
існувати не окремо, лиш в своєму поєднанні, синтезі. У творенні свого
образу України Євген Маланюк виходить із конкретних історичних та
географічних реалій, бо саме Україна – це місце трагічної зустрічі
Заходу та Сходу, цією обставиною зумовлене те, що вона довгий час
лишалася суб’єктом, а не об’єктом історичного процесу. Українець –
“пісняр, мудрець і гречкосій” – здатний швидше до ліричної рефлексії,
пасивного споглядання навколишньої дійсності, а не до адекватної
вольової реакції на зовнішню загрозу. На противагу цьому Євген Маланюк
розвиває цілу комплексну теорію “мазепинства”, центральне місце в якій
займає пророча візія майбутнього провідника України, який має поєднати
державний досвід Мазепи, патріотизм та дипломатичний хист Пилипа
Орлика, цільність світогляду Тараса Шевченка, в постаті якого
поєднались поет та державотворець. Водночас Євген Маланюк – це і ніжний
лірик, тонкий метафорист, що в своїй поезії поєднує сувору аскетичність
вислову, здатність до сильних почувань з витонченою ритмомелодикою,
проникненням в глибини людської психології.
Помер 16 лютого 1968 року.
“Для Євгена Маланюка не існує альтернативи: традиції чи
новаторство? Вони нерозривні. І так само в дилемі: новаторство як мета
чи зумовленість форми змістом? Поет віддає перевагу доцільності. Бо
краса – тільки у відповідності змісту й форми, в симфонізмі почуттів й
інтелекту, інтуїтивного й конструктивного начал.
Природно, зо поет послуговується
найбагатшим арсеналом поетичних засобів: ліричних, епічних і
драматичних, традиційних і новочасних, близьких до народнопоетичних
(умовно кажучи – простих) і вишукано “класичних”. А головне, що
симфонізм (за визначенням М. Грушевського – синкретизм) його поетики
відбиває симфонізм (єдність, цілісність і багатоманітність) світу:
буття українського народу як процесу, його долю, характер, що бачаться
в конкретних виявах і мисляться як наслідок розвитку десятків віків та
поколінь.”
П. Кононенко
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
