|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Грабовський
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Грабовський
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
На тему: „ Грабовський”
СПІВЕЦЬ МУЖНОСТІ І БОРОТЬБИ
На його обличчі - печать зажури і мужності,
мудрості і самозречення. Високе чоло, задумливий погляд сірих очей,
ясних, аж прозорих, глибоких, як тінь вечорова. Такі очі одних гріють
вогнем, а інших обдають крижаним холодом. Хоч більшу частину свого
життя письменник провів у тюремних казематах і на холодній півночі, хоч
замість людей бачив грати та фортечні стіни, все ж ні на хвилину не
згасав у ньому вогонь любові до скривдженої людини.
Тяжкі умови життя прирекли поета на
передчасну фізичну смерть, але ніщо не могло вбити його титанічного
духу, погасити вогонь його вільнолюбства.
Грабовський полум'янів, а не тлів, і рано
згорів. На скромному надгробку поета стоять дати: 1864-1902. Тридцять
вісім років життя. Життя — подвигу.
Його великий попередник, Т. Г. Шевченко, звертаючись до долі, говорив:
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собовд,
Ці слова з повним правом міг би повторити й
Грабовський. Певно ж, сила його голосу поступається перед могутнім
Шевченкопим покликом, але він, так як і Кобзар, не тільки словом, а й
особистим життям ствердив несхитну вірність революційним ідеалам.
Поет-революціонер, борець і мученик.
Українець із села Пушкарного. Охтирського повіту. Харківської губернії
(тепер Грабовське. Краснопільського району. Сумської області).
Українець, що став другом і братом росіянинові й полякові, італійцеві й
фінну. Бурсак, вигнаний семінарист, чорнопереділець, солдат. В'язень
харківської, ізюмської, Бутирської, іркутської тюрем. Засланець
найвіддаленіших місць Сибіру — Балаганської округи, Вілюйська,
Якутська, Тобольська. Автор кількох збірок нев'янучої поезії, блискучий
публіцист, талановитий перекладач. Народник, що йшов до марксизму.
Такий життєвий шлях цієї людини. «Як подивлюсь я на своє життя від
початку, так не було в йому нічогісінько майже світлого, крім важкої
праці, злиднів, хвороб та пропадання серед жорстоких, запеклих людей,
серед нелюдських та катівських громадських обставин,— скаржився поет на
власну долю у своїй «Автобіографії».—Горем та злиднями почалося моє
життя, горем та злиднями й скінчиться. Але не треба мені світових заман
та ласощів, аби тільки дали спромогу працювати для рідного краю,
присвятити йому ті слабі сили, які ще остались в моїм покаліченім та
понівеченім тілі. Не дають і не дадуть...»
З 38 років життя 20 неволі, тяжкої хвороби і смерть на чужині!
Яку ж треба було мати в серці любов до
знедоленого краю, як треба було вірити в прийдешнє щастя, щоб в останні
дні свого життя проспівати гімн боротьбі за людську справедливість:
За вікном у мене
Хуга прошуміла,
Почуття шалене
В серці зворушила.
Хочеться всі пута
Одразу порвати,
Як та хуга люта,
Знятись-погуляти.
А як же все це починалося? Звідкіля бралися
сили? Він народився через три роки після «голодної волі», селянської
реформи 1861 року, коли капіталізм змів останню перепону і заполонив
Росію.
Вихователем вразливої його душі було саме життя.
Син бідного паламаря, сирота з 8 років,
майбутній поет уже змалку настроювався на героїку. До цього ж кликали
народні пісні та казки, почуті від матері і бабусі.
На десятому році мати віддає Папла до
Охтирської бурси, в науку до попа. Піп не знав жодного українського
слова, глузував з українців і всіх бурсаків поділяв на коханців і
нелюбих. Серед останніх був і Павло. «Крім мертвої науки,— пригадує в своїй
«Автобіографії» П. Грабовський. - бурса нічого мені не дала;
мені дуже припала до серця латинська мова, але не бурса зацікавила мене
тією мовою; мені любо було перекладати оповідання про славетні вчинки
стародавніх героїв, через те й латина сподобалась».
У 1879 році П. А- Грабовський вступає до
Харківської семінарії. Тут він і переймається народницькими ідеями, які
тоді панували серед передових людей Росії. Цьому сприяло читання книжок
і розповіді та поради професора словесності. Грабовський помер дуже
рано. Франко говорив: «Доконали людоїди ще одну молоду силу, понівечили
гарний талант, що міг би був зробити чимало доброго серед своєї рідної
„суспільності”.— З болем у серці писав промученицьке життя поета.
Боляче озвалася смерть Грабовського у серці кожного, хто знав поета і поділяв його революційне завзяття.
Могилу славного сина українського народу
любовно доглядають вихованці тобольського дитячого будинку - громадяни
нової епохи. На ній завжди лежать живі квіти або свіжі ялинові гілки.
Вони нагадують про «живе життя», за яке боровся, страждав і передчасно
поліг поет.
Поезія Грабовського живе серед нас. На
нашій літературній ниві вона горить полум'яною маківкою. У ЇЇ барві —
колір крові, священний колір нашого червоного революційного прапора.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
