|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
на тему:
Драматургія В.Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру.
Винниченко займає вийняткове місце в
історії української драматургії, українського модерного театру. Його
твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського
театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира
Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні
українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали
своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій
європейської драми - драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінки, К.Гауптмана,
А.Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і
драматурга, була цілком традиційною - дослідження людської особистості,
морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі
за утвердження свого “я”. Але інтерпретація цих тем і морально-етичні
проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в
українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п‘єси
руйнували канони сценічного дійства, які плекав
етнографічний, романтично-сентиментальний і
водевільно-розважальний український театр. Герої цих п‘єс прагнули
незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів,
умовностей. Вони прагнули бути “чесними з собою”. Але, як зазначав сам
Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому “чесним з собою”,
оскільки вони лише прагнули цього. В.Винниченко розумів, що настав час
європеїзувати український театр, тобто “надати йому філософської
глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію …”1 Ці
думки розділяв і М.Садовський, який у 1910 році узявся за постановку
п‘єси “Брехня” написаної драматургом того ж таки року. Перші постановки
не принесли великого успіху, оскільки і режисура була надто традиційною
та й актори (Мар‘яненко, Ковалевський, Ковальчук), хоча й були відомими
і талановитими, не були готові відтворити всю глибину Винниченківських
образів. Але поступово публіка відчула, що народжується новий театр,
створюється нова сценічна естетика. На сторінках “Української хати” з
цього приводу з‘явився такий відгук: “Театр нарешті вдарив по нервах
сучасності, торкнув боляче питання інтелігенції, й вона обізвалася й
почала ходити в “Український театр”. Цього раніше не бувало. З часу
постави “Брехні” ми можемо рахувати нову еру в історії нашого театру.
“Брехню” вважаємо тараном, яким пробито дорогу для літературних драм,
для серйозного репертуару, і разом з тим - першим кроком трупи
М.К.Садовського в ролі пропагатора і толкователя дійсного театрального
мистецтва.”2
Саме завдяки драматичним творам
Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний
театр М.Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми.
У цьому сходяться такі дослідники театру як Д.Антонович, Г.Лужницький,
В.Ревуцький, Л.Залеська-Конишкевич.
Зоряним часом Володимира
Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п‘єси “Базар”,
“Брехня”(1910), “Співочі товариства”(1911), “Чорна Пантера і Білий
Ведмідь”(1911), “Дочка жандарма”, “Натусь”(1912), “Молода кров”(1913),
згодом були написані “Мохноноге”, “Мементо”, “Гріх”, “Кол-Нідре”,
“Над”, “Великий секрет”, “Пророк”(побачила світ лише після смерті
автора).
Пореволюційний модерний український
театр: “Молодий театр”, “Державний драматичний театр ім.Шевченка”,
“Драматичний театр ім.Франка”, “Незалежний Львівський театр” під
керівництвом О.Загарова та ін. - розпочинали й зміцніли на драматичних
творах Винниченка, якого можна сміливо назвати засновником української
модерної драматургії й сучасного українського театру.
Мабуть найбільшим успіхом
користувалася п‘єса “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, опублікована
вперше у 1911 році. Але перша світова війна ускладнила її появу на
сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році. Саме тоді “Молодий
театр” Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з постановки
“Базару” та цієї п‘єси. П‘єси Винниченка посіли провідне місце у
репертуарах “Молодого театру”, стаціонарного українського театру
М.Садовського та драматичного театру ім. І.Я.Франка. В останньому
протягом 1920-1921 років йшли п‘єси “Гріх”, “Дисгармонія”, “Великий
Молох”, “Панна Мара”, “Співочі товариства”. Твори драматурга були
популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Вони
ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії, Польщі, Італії,
Іспанії, Румунії та ін. Нажаль, в кінці 20-х років Радянський уряд
піддав жорсткій критиці всю творчість Винниченка і суворо заборонив
його твори. Тепер, майже після 50-річної заборони вони повертаються до
нас: цікаві й актуальні, без яких була б неповною картина української
літератури початку століття.
Література.
1. В.Винниченко “Дисгармонія”, “Брехня”, “Гріх”.
2. Григорій Костюк. Світ Винниченкових образів та ідей. //Українське слово. - Київ - 1994.
3. Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1993.
4. Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. - К.- 1998.
1 Історія української літератури ХХ століття. Кн.1. Київ 1998. - С.225.
2 Українська хата. 1911. Березень. - с.198 //Історія української літератури 20 ст. Книга 1. - Київ - 1998.
5
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
