|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчість
Івана Нечуя-Левицького
(1838 — 1918)
Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І.
Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838р. в м.
Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл.,
Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і побутом
селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що
згодом яскраво відбилося в його творчості.
Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському
училищі (1848 — 1852), потім у Київській семінарії (1853 — 1859) та
Київській духовній академії (1861 — 1865). Перед ним відкривалася
духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився
і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову,
літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 —
1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884).
1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить
замкнене життя, повністю віддався літературній праці.
Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр.
XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і
критики. Вже перші його твори — “Дві московки” (1868) і “Рибалка Панас
Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) — відзначалися новизною
характерів, яскравістю барв.
Після перших кроків письменника, що
свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української
прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр.
художник створює класичні твори з народного життя: “Не можна бабі
Парасці вдержатись на селі” (1874), “Благословіть бабі Палажці
скоропостижно вмерти” (1875), “Микола Джеря” (1878), “Кайдашева сім'я”
(1879), “Бурлачка” (1880).
У наступні роки, хоч творчий пульс
письменника дещо слабне, він створює ряд цікавих, визначних творів
(“Старі гультяї”, 1897; “Чортяча спокуса”, 1885; “Не той став”, 1896;
“Сільська старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо стоїть казка
“Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у фантастичних
образах показує суперечності між народом і самодержавством.
Багаті спостереження побуту, моралі і
звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій повісті
Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки та матушки” (1884р. надрукована
в “Киевской старине” в російському перекладі, в 1888р. — у журналі
“Зоря” мовою оригіналу).
Якщо в “Старосвітських батюшках...” гумор
і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях
— “Афонський пройдисвіт” (1890), “Поміж ворогами” (1893), “Київські
прохачі” (1901, надрукована 1905р.) — на перший план в малюнках
характерів виступає авторський сарказм.
Погляд письменника неодноразово
звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні
типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки
постають у романах “Хмари” (1874) і “Над Чорним морем” (1890), а також
у творах інших прозових жанрів (“Навіжена”, “Неоднаковими стежками”,
“Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний похорон”).
Не лише сучасність, а й сторінки
української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що
належать до різних жанрів: казка “Запорожці” (1873), повісті і
науково-популярні нариси (“Гетьман Іван Виговський”, “Перші київські
князі”, “Татари і Литва на Україні”, “Унія і Петро Могила”,
“Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.). Серед
історичних художніх творів письменника перше місце займає роман “Князь
Єремія Вишневецький” (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого
України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах (“Маруся
Богуславка”, 1875; “В диму та полум'ї”, 1911).
Письменник активно цікавився розвитком
українського мистецтва: театру, музики, живопису (“З Кишинева”, 1884;
“В концерті”, 1887; “Марія Заньковецька, українська артистка”, 1893, та
ін.).
Крім згаданих історичних драм перу
Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На
Кожум'яках”, 1875; “Голодному й опеньки м'ясо”, 1887), які містять
цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх
звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у
переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої
сценічності й досі живе в українському театрі.
У творчій спадщині письменника є також
літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій
статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться
цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної
поетичної традиції в літературі.
У праці “Українство на літературних позвах
з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює
націоналістичні погляди на історію і культуру України.
Нечуєві-Левицькому належить кілька статей
і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка
(“Сорок п'яті роковини смерті Шевченка”, “Хто такий Шевченко”), повісті
Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають широкий огляд творчості
класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до
А. Кримського, В. Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”).
Чималий інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано
вперше 1968р.).
В роки імперіалістичної війни І.
Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в
умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом
потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й
скінчив життя 2 квітня 1918р.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
