|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчість Василя Стефаника
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчість Василя Стефаника
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчість
Василя Стефаника
(1871 — 1936)
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові
(тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї
заможного селянина.
1883р. Стефаник вступає до польської
гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка
гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу
серед селян (зокрема, організовували читальні).
Стефаник-гімназист починає пробувати сили
в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису
лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання:
“Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).
У 1890р. Стефаник у зв'язку із
звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був
залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії.
Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка
молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував
дружні зв'язки.
Після закінчення гімназії (1892) Стефаник
вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за
визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”.
Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське
життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна
громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до
радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки
він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою,
зближується з польськими письменниками.
Стефаник-студент бере активну участь у
громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з
українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як
публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті — “Жолудки наших
робітних людей і читальні” — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в
органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та
“Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у
Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські
соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за
мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.
1896 — 1897 рр. — час особливо напружених
шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому
здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах
пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896
— 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою
книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена книжка не зацікавила
видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що
лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його
смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають
ліси”, “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).
1897р. у чернівецькій газеті “Праця”
побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — “Виводили з села”,
“Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”,
“Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості
художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя
села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну
манеру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели —
“Вечірня година”, “З міста йдучи”, “Засідання” — в
“Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав лист-пораду, зміст
якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й викликало
появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до “Літературно-наукового
вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне
літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну
програму.
Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка
вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне
визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних
авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М.
Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку
української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу
насамперед показом трагедії селянства.
Новели “Катруся” і “Новина” належать до
найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять
поряд з такими пізнішими його шедеврами, як “Кленові листки”, “Діточа
пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні
людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена,
невід'ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок,
картин, можна впізнати в окремих новелах Стефаника (“Сини”, “Марія”). У
листі до редакції “Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи
трактування його як “поета загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому,
щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби
з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це
література”.
У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника —
“Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну
подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського
пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”, “Засідання”, “Лист”,
“Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала
письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість,
трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком
присвячені твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”,
“Осінь”, “Школа”), новели зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”,
“Діти”), “Дорога” (“Сніп”, “Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника
вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані (“Сини”, “Дід
Гриць”, “Роса”, “Межа”).
1901р. вийшла в світ третя збірка новел
Стефаника — “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його
провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній
біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній ліричній сповіді
“Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під назвою
“Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного
плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”,
“Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).
Тема матері і дитини, жертовності
материнської, батьківської любові з'являється в Стефаника у життєвому
переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка” (“Мамин
синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”.
У “Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив
для себе Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки
“Дорога”.
1905р. вийшла в світ четверта збірка
письменника — “Моє слово”. В ній уперше була надрукована новела “Суд”,
яка завершує перший період творчості Стефаника.
У пору імперіалістичної війни і великих
соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і народження
Радянської країни Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався
другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з
чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати
новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на
початку 1917р.).
1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку
присвячує пам'яті Франка. За “Марією” письменник публікує шість новел,
які разом із двома названими творами другого періоду (“Діточа пригода”
і “Марія”) склали п'яту збірку — “Вона — земля”, видану 1926р.
У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.
В останні роки життя Стефаник пише також
автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі
твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”,
“Людмила”, “Каменярі”.
У роки перебування Західної України під
владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав
останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину.
До самої смерті не полишало Стефаника
бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не
сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він
сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
