|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчість Леоніда Смілянського
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчість Леоніда Смілянського
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчість
Леоніда Смілянського
(1904 — 1966)
Леонід Смілянський прийшов у літературу в другій половині 20-х
років, одразу приставши до ідейно-естетичних платформ ВУСППу і
«Молодняка». Тож письменник не був вільним від тогочасних літературних
стереотипів, пробував виводити «на чисту воду» буржуазних спеців,
розвінчував непманів, художньо осмислював «реакційну суть
дрібновласницької стихії». Усе це є в його першій збірці оповідань
«Нові оселі» (1928). Тоді ж письменник почав освоювати «велику» прозу,
написавши повість «Машиністи» (1927), присвячену складним подіям
громадянської війни в Україні.
На перевалі 20 — 30-х років творчою уявою
Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити комуною». Одна за одною
пишуться повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений»
(1934), пізніше дописана і трансформована в роман «Зустрічі» (1935).
Другим «масивом» творчості Л. Смілянського
є проза про Велику Вітчизняну війну. За період з 1941 по 1950 рік він
присвятив цій темі роман, п'ять повістей, ряд оповідань і новел, ставши
чи не найпліднішим літописцем війни в 40-ві роки.
Перші ж повісті — «Золоті ворота» і «Дума
про Кравчиху» (1942) засвідчили, що прозаїк виразного реалістичного
стилю вдався до лірико-романтичної манери письма. У «Золотих воротах» —
своєрідному ліричному етюді — найперше приваблює щирість почуттів «я —
героя», котрий став на захист рідного Києва. Але пунктирно окреслені
характери героїв, як і «пунктирний» сюжет та очевидна приблизність
фактажу, дещо знижують естетичну цінність повісті. Цілісніше враження
справляє «Дума про Кравчиху», виразна патріотична ідейність якої досить
органічно переплітається з народнопісенною символікою, «думністю», що
допомогло авторові створити переконливий образ матері, в якому
вміщуються поняття і жінки-матері, й матері-Вітчизни.
У романі «Євшан-зілля» (1943) прозаїк
знову повертається до реалістичного стилю художнього мислення і
відображає боротьбу народних месників в окупованій фашистами Україні.
Дослідники слушно вказували на вторинність деяких персонажів, надмірну
белетризацію зображуваного.
Лише недавно знято тавро забуття з повісті
«Софія», яка була надрукована тільки в журнальному варіанті (Укр. літ.
1944. № 1). У центрі уваги автора повісті — представники української
інтелігенції — архітектори, науковці, діячі культури, митці, які
евакуювалися з України за Урал. Одним із могутніх життєдайних джерел у
повісті виступає національна самосвідомість героїв, їхні поривання до
рідної землі.
Устами Софії письменник висловлює
заповітну мрію, що після переможного завершення війни почнеться
незрівнянно краще життя, ніж було до війни: «Зміняться наші серця, в
наших поглядах і вимогах до життя станеться нове відродження». Ця
думка-мрія в Л. Смілянського була вистражданою, не випадковою, бо
суголосні їй зустрічаємо і в наступній воєнній повісті «Зеленогорський
хрест» (1945), герой якої командир партизанської групи Григорій Ромашка
переконаний, що після війни «інших людей родитиме земля і все кращих і
кращих, наче пшеницю...».
Повість «Сашко» (1950), популярна й досі серед школярів, стала останнім твором письменника про війну.
Третій цикл творчості Л. Смілянського —
історико-біографічна проза і драматургія. На відміну від попередніх
двох — робітничого і воєнного — творився він у різні періоди
письменницького життя. Історико-біографічна тема, починаючи від повісті
«Михайло Коцюбинський» (1940), була для письменника своєрідним
прихистом, певним відходом од немилосердної сучасності. Л. Смілянського
привабили найбільші постаті в українському письменстві — Шевченко,
Франко, Леся Українка, Коцюбинський. «Вічні огні вершин» — так називав
їх автор. Характерним для творів було те, що письменник обирав для
зображення невеликий, але вагомий часовий відтинок у житті України,
такий, що давав змогу показати кожного з героїв митцем і громадянином.
Водночас у цих творах маємо надмірну привнесеність ідеологічних,
політичних акцентів у відтворенні як головних персонажів, так і
оточення, особливо «ліберально-буржуазного».
Найкращим твором письменника на
історико-біографічну тему є роман у двох книгах «Поетова молодість»
(кн. І — 1960, кн. II — 1963). Авторові пощастило органічно поєднати
тут історичну фактологію з обгрунтованим і достовірним художнім
домислом.
Леонід Смілянський залишив по собі досить
значну і нерівноцінну мистецьку спадщину. Його перу належать і
кіносценарії та ціла низка зразків «малої» прози.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
