|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчість Ольги Кобилянської
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчість Ольги Кобилянської
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчість
Ольги Кобилянської
(1863 — 1942)
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку
Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім'ї дрібного
урядовця. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську
та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність
майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках
Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з
1891р. — у Чернівцях.
У Південній Буковині, заселеній переважно
німцями й румунами, жили й українці. Але українських шкіл чи
культурно-освітніх закладів у 60 — 80-ті рр. тут не було. Німецька
школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури
українського народу. Перші літературні твори О. Кобилянської, написані
німецькою мовою ще без чіткого уявлення, “що значить слово
“література”, припадають на початок 80-х рр. (“Гортенза, або нарис з
життя однієї дівчини”, “Доля чи воля?”). Ранні неопубліковані твори
Кобилянської (“Гортенза”, “Малюнок з народного життя на Буковині”,
“Видиво”, “Людина з народу” та ін.) сьогодні зберігають переважно
пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової
інтелігенції, людей з народу.
Німецька мова, як і німецька культура,
відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як
слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий
світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як
української письменниці необхідно було глибоко знати не лише українську
мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше
почала усвідомлювати і з кінця 80-х років наполегливо вивчає культурну
спадщину свого народу, виявляє дедалі більший інтерес до його життя.
Тоді ж вона бере активну участь у так
званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над
якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у
1894р. однією з ініціаторок створення “Товариства руських жінок на
Буковині”, Кобилянська обгрунтувала мету цього руху в брошурі “Дещо про
ідею жіночого руху”. Письменниця порушила питання про тяжке становище
жінки “середньої верстви”, активно виступила за рівноправність жінки й
чоловіка, за її право на гідне людини життя.
Ці думки виявилися в ранніх творах
письменниці. У деяких з них (“Гортенза”, “Вона вийшла заміж” та ін.),
змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на
їх пошуках особистого щастя. В “Людині”, а ще більше в “Царівні”
особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже
пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в
житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її
духовних сил.
Продовжуючи проблематику “Людини”, повість
“Царівна” (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці,
поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу.
Повість має складну творчу історію. Писалась вона і доопрацьовувалась
тривалий час (1888 — 1893), первісний текст її був німецький, пізніший
— український. Надрукована повість була в газеті “Буковина” (1895) і
того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням.
Торкнувшись морально-етичних проблем життя
інтелігенції у таких новелах, як “Аристократка” (1896), “Impromptu
phantasie”, Кобилянська продовжує розробляти їх у наступних творах і
створює три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні “Valse
melancolique” (1898). Згодом вона повертається до цієї теми в повістях
“Ніоба” (1905), “Через кладку”, “За ситуаціями” (1913).
Тема інтелігенції проходить через усю
творчість Кобилянськоі — від її ранніх оповідань та повістей до
“Апостола черні”.
Зображення життя села, його
соціально-психологічних і морально-етичних проблем стало другою
провідною лінією творчості Кобилянської. “Щоденники” письменниці
переконливо свідчать, що в другій половині 80-х рр. вона вже
замислюється над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з
опануванням соціалістичних ідей. В новелі “Жебрачка” (1895) письменниця
вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування,
живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання
життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями
буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість
страшною трагедією-братовбивством (“Земля”).
Глибоко правдиві картини з життя села
Кобилянська дала в новелах “Банк ру-стикальний”, “На полях”, “У св.
Івана”, “Час”, “Некультурна”.
Визначним досягненням української
літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у
світовій літературі є повість Кобилянської “Земля”. “Факти, що
спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної
також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих
фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!..” — згадує О.
Кобилянська в автобіографічному нарисі “Про себе саму”. Саме це дало
підстави Франкові назвати “Землю” твором, який, крім художньої
цінності, “матиме тривале значення ще й як документ способу мислення
нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття”.
На початку 900-х рр., розробляючи
проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити
сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем
і образів (“Акорди”, “Хрест”, “Місяць” та ін.), пише ряд поезій в
прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська друкує
окремі твори в модерністських журналах “Світ”, “Українська хата”.
Реалістичні й романтичні тенденції
творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в одному з її кращих
творів — повісті “В неділю рано зілля копала”, в основі якої — мотив
романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, що
неодноразово опрацьовувався українськими письменниками, зокрема М.
Старицьким у драмі під однойменною назвою. Повість перекладена багатьма
мовами, інсценізована, з успіхом йде на сценах театрів нашої країни.
Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр., у
період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії,
проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й
культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах
Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю
прогресивного журналу “Промінь” (1921 — 1923), з львівським місячником
“Нові шляхи”, з харківським видавництвом “Рух”, де протягом 1927 —
1929рр. вийшли її “Твори” в дев'яти томах.
У творах Кобилянської періоду першої
світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини
з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема
війни (“Юда”, “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі”
(1917), “Зійшов з розуму” (1923) та ін.), що була однією з провідних у
творчості В. Стефаника, Марка Черемшини, О. Маковея, К. Гриневичевої та
ін.
У деяких оповіданнях та новелах
післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих
морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в
багатьох її творах, написаних у кінці XIX — на початку XX ст. Так,
мотиви “Землі” знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в
соціально-побутовому оповіданні “Вовчиха”.
Творчість Кобилянської 20 — 30-х рр
підпадає під певний вплив символізму (“Сниться”, “Пресвятая богородице,
помилуй нас!”). У романі “Апостол черні” письменниця певною мірою
ідеалізує буковинське духовенство, наділяючи таких духовних пастирів,
як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами.
Виступивши в середині 90-х рр. як
українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції,
Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань,
нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей,
перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її
творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в
періодичних виданнях; у 1901р. вони вийшли окремою книжкою під назвою
“Kleinrussische Novellen”. Окрему ідейно-тематичну групу становлять
мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський
період її діяльності.
Обставинами життя і творчістю Кобилянська
глибоко вросла в буковинський грунт. Разом з тим вона ніколи не
замикалася у вузьких етнографічних рамках і охоплювала зором усю
Україну. Активна учасниця загальноукраїнського літературного процесу,
Кобилянська постійно спілкувалася з культурами інших народів, зокрема
тих, які жили в Австро-Угорській імперії. Завдяки новаторству,
співзвучності прогресивним тенденціям світової літератури проза
Кобилянської в її вершинних виявах викликала і викликає значний інтерес
не лише в нашій країні, а й за її межами. Кращі твори письменниці
вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими, відіграли й
відіграють важливу роль у міжслов'янських літературних контактах,
піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
