|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчість Павла Филиповича
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчість Павла Филиповича
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
РЕФЕРАТ
На тему:
Життя і творчість
ПАВЛА ФИЛИПОВИЧА
Филипович Павло Петрович народився 2 вересня 1891 р. у с.
Кайтанівка Звенигородського повіту на Київщині в сім'ї священика.
Середню освіту здобув у знаменитій київській Колегії Павла Ґалаґана, по
закінченні якої 1910 р. дістав золоту медаль. Потім поступив у
Київський університет св. Володимира на юридичний, а згодом перевівся
на історико-філологічний факультет. За дипломну роботу «Жизнь й
творчество Е. А. Баратынского» (вийшла окремим виданням у 1917 р.) був
нагороджений золотою медаллю і залишений при університеті як
професорський стипендіат (разом з М. Драй-Хмарою). Від 1920 р. до
самого арешту працював професором у Київському університеті (певний
період — у Київському інституті народної освіти).
В літературу ввійшов як поет, перекладач
і критик. Належав до угруповання «неокласиків», хоча в своїй поетичній
практиці зазнав відчутного впливу і символістів, й імажиністів, і
народнопісенної поетики. Для його творчості характерні емоційна
врівноваженість, певна раціоналістичність мислення, заглибленість у
вічні питання буття.
Друкуватися почав із 1910 р. російською
мовою в журналах «Вестник Европы», «Жатва», «Куранти», «Заветы» під
псевдонімом Павел Зорев. З 1917 р. почав виступати в українській
періодиці в журналі «Книгар». За життя з'явилося дві книжки віршів —
«Земля і вітер» (1922) та «Простір» (1925). Окремими виданнями, крім
уже згаданих збірок, вийшли літературознавчі праці «Шевченко і
декабристи» (1926), «Українське літературознавство за десять років
революції» (1928), «З новітнього українського письменства» (1929).
Павло Филипович, порівняно зі своїми
ровесниками, меншою мірою піддавався остракізму вульгарної критики.
Часом його навіть пробували означити в ряду «неокласиків» як такого, що
найближче стоїть до пролетарської літератури. Проте н лиху годину не
забули і про нього.
5 вересня 1435 р. виписано ордер № 24 на
арешт II. Филиповича. Того ж дня він був арештований на своїй квартирі
співробітниками НКВС Кузнецовим і Бондаренком. Йому інкримінувалась
участь у контрреволюційній націоналістичній організації. ЗО жовтня 1935
р. його справу було об'єднано зі справою М. Драй-Хмари.
Оперуповноважений Бондаренко виніс постанову: «Следственные материалы в
отношении обв. П. П. Филипповича и Драй-Хмары М. А. объединить в одно
дело под № 99, о чем уведомить УСО НКВД
УССР». Начальник ОО УГБ НКВС УРСР
і КВО Бржезовський 9 листопада затвердив цю постанову. Але справа № 99
проіснувала недовго — вже 22 листопада вона була приєднана до справи №
1377, по якій проходили «М. Зеров і його група».
Військовий трибунал Київського
військового округу на закритому судовому засіданні 1—4 лютого 1936 року
без участі звинувачення й захисту,
розглянувши | судову
справу по звинуваченню М. Зерова, П.
Филипо-вича, А. Лебедя, М. Вороного, Б.
Пилипенка і Л. Митькевича у контрреволюційній терористичній
діяльності, визначив міру
покарання П. Филиповичу: «десять років позбавлення волі у
виправно-трудових таборах з конфіскацією майна».
На початку червня він разом із іншими
учасниками «банди» був етапований на Соловки,
За спогадами сучасників, Филипович у таборі постійно
перебував у стані глибокої депресії. Трагічно завершилася і доля його
дружини Марії Андріївни Михайлюк-Филипович, яка збожеволіла, а на
початку 1939 р. була вислана до Караганди, де сліди по ній загубилися.
Павла Филиповича на той час уже не було серед живих. Без будь-яких
підстав і пояснень «справа Зерова та ін.» була переглянута «особливою
трійкою» УНКВС по Ленінградській області, її постановою від 9
жовтня і 1937 р. Зерову, Филиповичу, Вороному і Пилипенку
було винесено вищу міру покарання. Усіх їх розстріляли 3 листопада 1937
р.
Рішенням військової колегії Верховного
Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок
військового трибуналу КВО 1—4 лютого.
1936 р. і постанова
«особливої трійки» УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937р.
скасовані «за відсутністю складу злочину».
Павло Филипович реабілітований посмертно.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
