|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчий шлях
Василя Еллан-Блакитного
(1894 — 1925)
Поет, журналіст, політичний і державний
діяч, публіцист, редактор урядової газети «Вісті ВУЦВК» та деяких інших
видань він, за визнанням М. Зерова, був «сильною, впливовою постаттю»
на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми —
Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та ін.) народився
12 січня 1894р. в с. Козел (тепер — Михайло-Коцюбинське) на
Чернігівщині в родині священика. Вчився Василь у Чернігівській бурсі, а
потім — у духовній семінарії, якої щиро не любив. По закінченні
четвертого класу (1914) вступив на економічне відділення Київського
комерційного інституту (де вже навчався його давній, ще з бурси,
товариш — П. Тичина). Але інститут не закінчив: «сурмами світовими 17-й
рік заграв» (В. Сосюра), і недавнього студента захопив вир революції.
А до того, ще в Чернігові, були відвідини
разом з П. Тичиною та іншими знаменитих «субот» у вітальні М.
Коцюбинського, перші вірші та доброзичлива увага майстра.
Від революційних гуртків, від товариств
«Просвіти» та участі в організації повітового селянського з'їзду на
початку літа 1917р. В. Елланський приходить до партії українських
есерів, стає її активістом, а незабаром головою її Чернігівського
губернського комітету.
На початку 1918р. значна частина членів
УПСР за активної участі В. Блакитного пориває з основним її ядром і
створює партію українських лівих есерів. За назвою свого центрального
органу — газети «Боротьба», редактором якої був В. Блакитний, — її
члени стали називати себе боротьбистами, пізніше — українськими
комуністами-боротьбистами. Вони, без сумніву, були однією з найлівіших
партій української революційної демократії, у 1919 — 1920 pp. спільно з
більшовиками входили до складу радянських урядів України, маючи свій
відмінний від більшовицького погляд на національне питання.
У березні 1920p. боротьбисти об'єдналися з
КП(б)У, а в 30-ті роки майже всі були знищені фізично і оббріхані,
очорнені морально, — посмертно цієї долі не уникнув, зокрема, і В.
Еллан-Блакитний.
В. Блакитний був безпосереднім учасником
багатьох подій в Україні як активіст «лівої орієнтації». У мирні роки
свої службові пости й досить високе становище в державних органах
В. Блакитний використовує переважно для збирання сил української
літератури, культури загалом. Декого з майбутніх відомих письменників,
як, скажімо, Остапа Вишню, він витяг з підвалів ЧК і залучив до роботи
в «Вістях», багатьом допоміг у їхньому творчому й громадському
становленні. З його іменем пов'язане створення тижневика-додатка до
«Вістей» — «Література. Наука. Мистецтво» (згодом — «Культура і
побут»), журналів «Всесвіт» і «Червоний перець». Одне з перших
літературних об'єднань після 1920p. в Україні — спілка пролетарських
письменників «Гарт» — теж було засноване з ініціативи В. Блакитного,
який його і очолив. До «Гарту» входили вже відомі на той час
письменники — П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен, І.
Кулик, В. Поліщук та ін.
З раннього дитинства В. Еллан-Блакитний
хворів на тяжку недугу серця, яка й звела його в могилу на 32-му році
життя — 4 грудня 1925p. Згодом ім'я поета було надовго приречене на
забуття, лише після 1956p. знову почали видавати його твори.
Повсякденна напруга життя революціонера,
одного з «перших хоробрих», спади й піднесення боротьби, сувора й
знадлива романтика «червоних зір», ілюзорні, хоча й поширені свого
часу, сподівання на світову революцію — без усього цього не збагнути ні
пафосу поезії В. Еллана, ні самої його кипучої натури. Син своєї
драматичної доби, її романтик, а почасти, в душевних глибинах, і її
трагік — таким він був у житті й творчості.
У ранніх віршах В. Еллана (вони відомі від
1912р.) ще легко помітити популярні поетизми тих часів і досить
віддалені відгомони таких поетів, як М. Вороний, О. Олесь, Г. Чупринка.
Різнотонна й мозаїка мінливих юнацьких настроїв, проте невдовзі в ній
починають домінувати характерні вольові оптимістичні мотиви — «Той не
буде плазом долі, хто гартується в огні!» («Юний лад»).
У лютому 1917р. написана поезія в прозі
«Україні (Зі старих зшитків)» — твір цілком своєрідний в тогочасній
українській поезії, хоча, звичайно, не все в ньому сприйме сучасний
читач. В своєму пориві до соціалістичного ідеалу молодий поет виявляв
такий безоглядний максималізм — «Хай зникне Минуле в ім'я Будучини!», —
на догоду якому ладен був вирубати вишневі садки і висадити в повітря
старовинні церкви, хоча апологетом такого тупого нищення він насправді
ніколи не був.
Про вплив, який мала поезія В.
Еллана-Блакитного в пореволюційні роки, свідчить автобіографічний вірш
М. Бажана «Дебора». Революційна романтика, яка в Умані 1920 — 1921 pp.
захмелювала майбутнього поета і його друзів, асоціювалася головним
чином з іменами трьох українських співців своєї доби: «...Вчать нас
нечуваних нами пісень Тичина, Блакитний, Чумак». Поезія В. Еллана — це
твори високої вольової напруги, що імпонували сучасникам своїми
рвучкими гаслами й конденсованими образними «формулами» соціальних
переживань:
Муром затято обрій.
Вдарте з розгону: р-раз...
Ми — тільки перші хоробрі,
Мільйон підпирає нас.
(«Удари молота»)
Образний світ В. Еллана (основна частина
його лірики була написана в 1917 — 1920 pp., склавши збірку «Удари
молота і серця») — це світ, яким бачить його революціонер, що визнав за
закон свого життя боротьбу й саможертовність (з усім її аскетизмом і...
неувагою до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він
бореться). Світ, що має широкі просторові координати: від тюремної
камери («До берегів») і київської вулиці до Кремля, Будапешта, Парижа,
цілої Європи і, зрештою, планети! Світ, в якому «кожен день мобілізації
й черги, з остюками хліба крайки», але в якому навіть це притишене
визнання супроводжується застережливим окликом ліричного героя,
точніше, його другого, непіддатного хитанням і паніці, «я»: «Хто там
співає тужливі пісні? Хто там співає?» («На обважнілі...»).
Поетичні уявлення про дійсність
концентруються в цьому світі здебільшого навколо новітньої соціальної
символіки й близької до неї системи понять-образів. Тут і такі
характерні для В. Еллана «зорі», зрозуміло, червоні, і «комуна», і
різні «буруни» та «бурі», і Кремль, як антитеза «Бастіліям», і
знов-таки суто елланівські «удари молота» в такт з «ударами серця».
Символічна червона барва взагалі домінує в творах В. Еллана (хоча в
його ранній ліриці превалюють романтичні блакитна та синя барви,
недарма перша з них стала псевдонімом поета).
Широку популярність принесли В. Еллану
такі вірші, як «Вперед», «Після Крейцерової сонати», «Червоні зорі»,
«Удари молота», «На чатах», «В розгулі» та ін., сповнені високої й
водночас щиро-ліричної патетики.
Але є у В. Еллана і вірші
конкретно-розповідної тональності, і серед них — «Повстання», один з
найкращих у його спадщині. Щойно згадану інтонаційну експресію змінюють
у «Повстанні» неквапні оповідні ритми; майже емблематичну символіку —
докладні предметні описи з виразними деталями; «монохромну» бадьорість
— гіркувата сполука невимовного жалю з утвердженням, освяченням
героїчного подвижництва:
...А надвечір — все укрив туман,
Сніг лягав (так м'яко — м'яко танув...)
На заціплений в руках наган,
На червоно-чорну рану.
(«Повстання»)
Все це знов і знов підносить дуже важливе
для всієї тогочасної поезії питання про взаємовідношення особистого й
загального, інтимно-людського та соціального в духовному світі.
Найбільш загострено ця проблема була окреслена у вірші «Після
Крейцерової сонати» з його знаменитими першими рядками: «Покласти б
голову в коліна... Відчути б руку на чолі...» Сентиментальність! Хай
загине і пам'ять ніжних на землі». Але, незважаючи на категоричність
цього присуду, конфлікт між серцем і розумом поета тут цілком
очевидний, так чи так він присутній в інших поезіях В. Еллана — аж до
кінця його життя.
Після 1921 — 1922 pp. творча активність В.
Еллана в галузі ліричної поезії поволі спадає. Дехто пояснює це тим, що
поет, розчарований, за певними припущеннями, непом, «заморозив» (М.
Зеров) чи навіть «повісив» (М. Хвильовий) у собі лірика. Часто
цитований у цьому зв'язку вірш «На обважнілі, розпатлані нерви...»
(1922) справді свідчив про дисонанси в свідомості поета, викликані
загальною ситуацією в країні, на явища якої він відтепер реагує
переважно сатиричною поезією. Один з небагатьох винятків є й «Ранок»
(1923), який можна назвати поетичним заповітом В. Еллана:
Ясним поглядом очей у очі прямо
І гучним, бадьорим криком-співом:
— Го-го-го... Приходьте,
Повоюймо!
(«Ранок»)
Як редактор «Вістей» В. Блакитний, часто
виступав і в «амплуа» Валера Пронози — поета-сатирика, який по-своєму
коментував і роз'яснював події внутрішнього й міжнародного життя.
Протягом 1924 — 1925 pp. він видав три книжки цієї віршованої газетної
сатири — «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум».
Тісна прив'язаність до «злоби дня», а
часом і кваплива приблизність літературного виконання полишають
сьогодні за значною частиною цієї сатиричної поезії головним чином
історико-літературне і, сказати б, історико-соціологічне значення. Але
було у Валера Пронози й чимало талановитого, дотепного («Чванько»,
«Пісенька з прозаїчним кінцем», «Лулу», «Тиша в Гамбурзі», «Героїчна
поема», «Патріотична присяга»).
Автором «веселих і влучних пародій на
українських поетів» назвав Еллана (тут — Маркіза Попелястого) М. Зеров.
Справді, він умів іронічно «перевтілюватись» в Я. Мамонтова, Я.
Савченка, Н. Кибальчича, В. Тарноградського та інших авторів, комічно
акцентуючи найхарактерніше в їхніх стильових манерах.
Творчу багатогранність В.
Блакитного-письменника засвідчують і низка його новелістичних етюдів та
начерків («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та ін.), і значна
за обсягом публіцистична проза політичної та загальнокультурної
тематики, а також низка вагомих статей і виступів із питань літератури
й мистецтва.
В. Блакитний був одним з перших теоретиків
і критиків української літератури. Визначальною в його
естетико-літературних міркуваннях була ідея соціальної ролі мистецтва.
Водночас він піддавав критиці пролеткульт, з остаточною ясністю
кваліфікувавши його 1925р. як «революційну» маніловщину, в основі якої
лежить «віра у всемогутню силу кабінетного плану, декрету, тез чи
резолюції». Оволодіти «всім цінним із здобутків попередніх поколінь, не
замикаючись у рамках якоїсь «своєї», специфічно пролетарської
культури», — так мислив В. Блакитний магістральну лінію пожовтневого
культурного розвитку.
В. Еллан-Блакитний ніколи не забував і про
національну культуру. Закликаючи зробити українську мову «мовою
Жовтня», він мав на увазі широке її впровадження в усі сфери державного
й суспільного життя: досить сміливе бажання для 1922р., коли «Вісті»
лише недавно перестали бути «Известиями», а центральний орган КП(б)У —
газета «Коммунист» — виходив російською мовою!
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
