|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчий шлях Василя Чумака
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчий шлях Василя Чумака
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчий шлях Василя Чумака
(1901 — 1919)
Три перші вірші поета “До праці”, “Не вам”,
“Далі” були опубліковані в листопаді в 1917p., a 1918p. пролунав
свіжий, бадьорий голос поета:
Більше надії, брати!
Місця сумніву нема —
сміло і прямо іти,
ширше ступать до мети
з міццю, що скелі лама.
Ці рядки, згодом покладені на музику, стали
однією з улюблених пісень повстанців, що бачили в революції визволення
від соціального й національного гніту. Проте самого поета серед них уже
не було. Разом з Г. Михайличенком і К. Ковальовою в ніч з 20 на 21
листопада 1919р. Василь Чумак був розстріляний денікінцями в Києві. На
той час поетові не сповнилося й дев'ятнадцяти років.
Народився В. Чумак 7 січня 1901р. в
містечку Ічня на Чернігівщині. “Батьки — небагаті селяни-хлібороби”, як
зазначав сам поет, відповідаючи на запитання анкети товариства “Час”.
Навчався після початкової школи в Ічнянському чотирикласному училищі
(1910 — 1914) та Городнянській гімназії (1914 — 1918), щороку приносячи
батькам похвальні листи. Дуже рано відчув нахил до поетичної творчості.
Перший вірш у прозі “написав у 1910 році на місцевому жаргоні”.
Рано сформулювалася й національна
свідомість поета, про що свідчать уже перші відомі нам вірші (“Пісні
минулих часів”, 1913):
Пробудіться, орли сизі,
Славні козаченьки,
Заверніть колишню славу
України-неньки.
Швидко проминає пора учнівства, і за три
роки (1917 — 1919) В. Чумак стає першорядним поетом, громадським й
культурним діячем. Перша і єдина книжка віршів “Заспів” була
підготовлена ще самим автором, але побачила світ уже після його
трагічної загибелі від рук денікінців. Книжка справила великий вплив на
розвиток революційно-романтичного напряму в українській поезії, а ім'я
її автора ставили поряд з П. Тичиною, В. Елланом, М. Семенком.
Засвоївши уроки модерністів, він зумів уже після М. Вороного, О. Олеся
та Г. Чупринки створити щось принципово нове. Це був поет, у творчості
якого вже чітко окреслився демократичний ідеал:
...Хай летять мої думи-пісні-метеори —
Не в палаци гучні, не в безмежні блакитні простори,
А в хатину людську, де в кутках оселилися злидні.
Мої співи прості і робочому серцеві рідні.
Книжка починається циклом “З ранкових
настроїв”, потім поет ніби повертається до своїх модерністських
настроїв, вплітаючи у цикли “Мрійновтома” й “Осіннє” мінорні мотиви
суму, вмирання, навіть певні релігійні асоціації. Однак тут є і натяк
на лютнево-березневі події, й заперечення декадентських мотивів:
В перебіжнім шумовинні
ланки-бризки марсельез:
хай загине, хай загине
мрійновтома сонних плес.
(“Березневий каламут”)
Рвучкий ритм, мелодійність інтонації,
оригінальні метафори, благозвучні рими та асонанси, характерні
епітети-прикладки, лаконізм виразу — все це виказує природний поетичний
талант, який спирається на національні художні традиції і збагачений
усіма здобутками поетичної, художньої культури, У своїх творчих пошуках
поет часом досягав віртуозності, як у вірші “Ой, там у полі — на
обніжку”:
Ой та й погасли... — ті жарини —
змерзли волошки в межі...
...Білий метелик лине та лине,
білий метелик сніжин.
Не менш довершений і вірш “Обніжок”, де в одній строфі передано цілу гаму настроїв:
Вранці — роси. Марити. Мовчати.
Колос. Шум. Волошки. Знов волошки.
Материнка. Конюшина. Смутку трошки.
Вранці — роси. Марити. Мовчати.
У поезіях “Облетіли пелюстки моїх казок”,
“Айстри”, “Гірлянди тьмяного намиста”, “Несли твою труну” виразно
помітні впливи естетики модернізму і, ясна річ, враження від
перебування у в'язниці та підпіллі.
І, нарешті, “Цикл соціального”. Триптих
“Червоний заспів” згодом посяде своє місце в усіх хрестоматіях та
антологіях цього періоду:
Риємо-риємо-риємо
землю неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо-сіємо-сіємо
буйні червоні цвіти...
У 1918 — 1920 pp. Київ дванадцять разів
переходив із рук в руки найрізноманітніших політичних і військових сил.
Ось чому “десь поза гратами-мурами... ранки конають ясні”, ось чому
треба було кидати в лице можновладців: “Владарі світу з коронами, вже
непотрібні ви нам”. Таким же закликом до боротьби є і другий вірш
триптиха, а третій закінчується лівацьким рефреном “ми гімни тобі
заплели, червоний тероре!”. Подібна лірика заохочувалася більшовицькими
ідеологами.
Цикл “Революція”, що вміщує п'ять
восьмирядкових віршів-мініатюр, — це своєрідний ліро-епос доби, що
однозначно вітається поетом. Знайдемо тут широко цитовані рядки: “на
кремінь — крицю: буде світ! Ми непохитні, мов граніт”, бо “творим
блиск, і творим дні!”. Це і був маніфест нового революційного
мистецтва. Цікаво, що в четвертому вірші (він, до речі, має два
варіанти), як і перший, змінюється символіка кольорів; якщо в першому:
“Вище їх! До блакиті! Ми птиці!”, то в другому — “Туди — в червоні
береги — з низин. Туди! Ми — крила! Птиці!”. Якщо у поетичних циклах “З
ранкових настроїв”, “Мрійновтома”, “Осіннє” переважають “білі-білі душі
нарцисів”, “блакитна далечінь”, “злотні тополі”, то у “Циклі
соціального” домінує червоний колір. Дуже характерний передостанній
твір циклу (“Офіра”), провідна думка якого — виправдання самопожертви
(і жертв?) в ім'я революції, революційного мистецтва:
На плакатах не атрамент. І не фарби. Кров.
Пензлі-пучки умочайте в колектив-цебро.
А ось як це обіграно в програмній статті В.
Чумака “Революція як джерело”: “Тремтять незримі струни поєднання, і
молекула-мистецтво горить, ятриться, бризкає кров'ю і погасає, і знов
горить — сипле іскрами слів, фарб, згуку, черпаючи творчий матеріал з
джерел революційної дії...”
Талановитий поет, юнак, по суті, був
захоплений магією перетворень, і його візії майбутнього оповиті
серпанком утопії. А проте, — слід визнати тепер, — вони ховають у собі
й “вишкір розбудженого звіра”. Чи не тому його поезія, хоч мала і свій
національний, народотворчий смисл бодай завдяки потенції живого
художнього слова, була так високо піднесена в наступні страшні часи?
В. Чумак був не лише поетом, а й здібним
прозаїком. Три оповідання — “Товарищ” (російською мовою), “Що було” і
“Пожовклі сторінки” — присвячені старій школі, середовище якої автор
добре знав. Етюд “Бризки пролісок” відбиває настрої учнів гімназії
після Лютневої революції. Шкіц “Братові — руку” містить полеміку з
пролеткультівськими поетами, які стверджували, що “только в городе
возможны и движенье, и борьба”. Як своєрідну мемуарну прозу слід
розглядати й тюремний щоденник В. Чумака “За гратами”.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
