|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчий шлях Марка Кропивницького
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчий шлях Марка Кропивницького
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчий шлях
Марка Кропивницького
(1840 — 1910)
З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського
професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної
драматургії.
Марко Лукич Кропивницький народився 7
травня 1840р. в с. Бежбайраки на Херсонщині. Батько його — “чоловік
труда, труда мозольного”, — досяг достатку й становища в суспільстві
(мав посаду управителя панських маєтків). Освіту М. Кропивницький
здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича
Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало
можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із
похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні
вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в
аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських
драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання
в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до
повітового суду.
З 1862р. М. Кропивницький відвідує заняття
на юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач. Під
враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі,
він пише п'єсу “Микита Старостенко”. То був твір недосвідченого автора
(згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у
варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин
освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з
переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865р. було переведено повіт, і де
були бібліотеки. Там він і І. Тобілевич “знайомились потроху з
Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером,
Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне,
Дюма, Жорж Занд, Теккерея”. На казенній службі він не просувався, а
часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в
аматорських виставах.
У 1871р. Кропивницький перейшов у
професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових
(Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах
він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й
закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння
місця театру в житті суспільства.
У 1872р. в одеській газеті “Новороссийский
телеграф” було опубліковано водевілі М. Кропивницького
“Помирились” і “За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване
сватання”.
Важливим етапом у творчому житті
Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875р.
у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства “Руська
бесіда”, він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі
театру, у наближенні його до реалізму й народності. Після скасування (1881) заборони
українського театру (хоча ще залишились численні обмеження й
застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові,
Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув
кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він організовує свою
трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де
Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в
історії українського професійного театру, на сцені якого виступали,
визначаючи його творче обличчя, М. Заньковецька, М. Садовський, а
дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, П.
Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського,
Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці
утверджували принципи народності й реалізму.
Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла
у Києві в 1882р., включала п'єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”,
“Глитай, або ж Павук” та “Невольник”.
У перше двадцятиліття Кропивницький писав
переважно твори комедійних жанрів — “Помирились” (1869), “За сиротою і
бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця”
(1871) — переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”,
“Пошились у дурні” (1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо —
іншому й талан” (1882), “Вуси” (1885) — за оповіданням О. Сто-роженка.
Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам “Невольник” (1872) за
поемою Т. Шевченка, “Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898),
“Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук”
(1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх
засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або
головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах “Де зерно,
там і полова” (“Дві сім'ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся”
(1891), “Перед волею” (1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним
конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.
У 900-ті рр. Кропивницький не раз свої
п'єси називає малюнками — “малюнки сільського руху” (“Конон
Блискавиченко”, 1902, “Скрутна доба”, 1906), “малюнки сільського життя”
(“Старі сучки й молоді парості”, 1908), “малюнки сільського каламуту”
(“Зерно і полова”, 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності
їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо
зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт
фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії
Кропив-ницького “Чмир” (1890), “На руїнах” (1900), “Супротивні течії”
(1900), “Мамаша” (1903), “Старі сучки й молоді парості”, як і водевіль
“Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії,
що була новим для того часу жанровим утворенням.
Незлостивою іронією позначено комедію
“Голомозий” (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових
визначень є й “етюд” (одноактівки “По ревізії”, “Лихо не кожному
лихо...”).
Прагнення драматурга до жанрової
різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах,
позначених трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і полова”,
1910).
Час від часу письменник звертався до
інсценізації та переробки відомих літературних творів (“Невольник” за
Шевченком, “Вій” і “Пропавша грамота” за Гоголем, “Вергілійова Енеїда”,
“Чайковський, або Олексій Попович” за Гребінкою, “Підгоряни” за
Гушалевичем, “Вуси” за Стороженком, “Хоть з мосту та в воду головою” за
Мольєровим “Жоржем Данденом”).
Інтенсивна артистична (як правило, не
менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького,
розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих,
що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста
України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали
небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у
повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння
обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу
Кропивницькому долати і всі труднощі “акторського напівциганського
життя”, і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом)
розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних
жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі
твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений
через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок,
Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях,
продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші,
найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про
організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси,
використовуючи мотиви народних казок (“Івасик-Телесик”, “По щучому
велінню”), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня 1910р.
по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
