|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя і творчий шлях Романа Федоріва
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя і творчий шлях Романа Федоріва
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Життя і творчий шлях
Романа Федоріва
(1930 р. нар.)
Він прийшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це
виразно помітно на його перших книжках — «Жовтнева соната» (1959),
«Таємниця подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962).
Хоча критика зустріла їх загалом прихильно, але й не бралася
стверджувати, що в особі автора визріває справді серйозний прозаїк.
Екзальтація, відкрита дидактика,
велемовність і перечуленість, романтична поляризація характерів,
доведені до схематичної сухості контрасти, надуманість конфліктів —
усього цього дуже важко позбувався Роман Федорів ще й у наступних
книжках «Євшан-зілля» (1966) та «Арканове коло» (1967). Він писав
нариси, схожі на оповідання, й оповідання, схожі на нариси.
Присвячений Олексі Довбушеві роман у
легендах «Жбан вина» (1968) став новим етапом у творчій біографії
автора. Це твір, у якому гармонійно узгодилися між собою матеріал і
стиль. Метафорична вишуканість і патетичний тон не видаються тут
недоречними, оскільки легендарний опришок живе в народній пам'яті
справді романтично піднесеним, любовно зреалізованим.
Особливо плідним був для Федоріва період
від початку 70-х і до кінця 80-х. Саме тоді з'явилися книжки його
есеїстики й повістей «Квіт папороті» (1970), «Колиска з яворового
дерева» (1970), «Знак кіммерійця» (1972), «Яре зерно» (1974), «Танець
Чугайстра» (1984). Широкий тематичний діапазон усіх цих творів: у них
мовиться про народне мистецтво, долю культурних та історичних пам'яток,
замулення джерел духовності.
Майже всі тогочасні повісті Федоріва мають
історичні сюжети. Це неодноразово ускладнювало життєву ситуацію
письменника — нищівної «партійної» критики зазнали його «Знак
кіммерійця», а також повість «Рудий Опришок» (1984).
Монументальним, справді епічним полотном з
життя Галицької Русі кінця XII століття став роман «Отчий світильник»
(1976). Двоє людей увічнюють діяння князівські в «Отчому світильнику».
Перший — Ян — плете павутиння лестощів, зображуючи правителя
найхоробрішим, наймудрішим, найчеснішим, найсправедливішим і т. ін. І
його анітрохи не обходить, що він зневажає правду. Янів антипод — Іван
Русин — важко, в сумнівах і муках, дошукується правди, бачить багато
незрозумілого в навколишньому житті: «Дивно мені, що часом мудрі
оточують себе дурнями, дивно мені, що часом милосердні милосердя чинять
жорстокими руками». Виразна пульсація в творі таких «вічних»
морально-етичних питань, багата інваріантність людських характерів,
висока художня пластика — все це справді дає право поставити «Отчий
світильник» у ряд найвищих художніх досягнень українського історичного
роману.
Паралельно з іншими книжками створив Р.
Федорів і романічну тетралогію — «Кам'яне Поле» (1978), «Жорна» (1983),
«Ворожба людська» (1987) і «Єрусалим на горах» (1993). Хоч у
«Єрусалимі...» не зустрічаємо героїв із трьох попередніх романів, усе ж
твір споріднений з ними і проблематикою, і гострими колізіями, які
передовсім пов'язані з питаннями духовного буття народу й збереження
його історичної пам'яті. Р. Федорів любить розгортати оповідь кількома
потоками. Це бачимо в усіх чотирьох романах про долю
західноукраїнського села XX ст. Тут наявна сучасна для оповідача
подієва площина, а крім того, існує і «нижній ярус» — ретроспективна
лінія, яка багато прояснює в долях героїв і всій логіці подій. Саме в
цих широких ретроспекціях докладно відтворено драматичну історію
правдошукацтва Якова Розлуча, якому не судилося переінакшити світ, і
він засумнівався, чи можна добротою змінити його.
Критика постійно відносила Р. Федоріва до
послідовних і яскравих представників «химерної» прози. Цим не в усьому
точним означенням охоплювалися письменники, схильні до метафорично
яскравої стилістики, фольклорних аналогій, різних паралелей і прийомів
казкової фантастики. Усі ці прикметні риси прози письменника не
згубилися й у його новому романі «Єрусалим на горах», хоча тут автор не
зашифровує текст, а, як кажуть, називає речі їхніми іменами. У творі
йдеться і про переслідування людей, які намагаються берегти нашу
історію та культуру, й про жорстокі розправи комуністичного режиму з
ними, і про облудливо-демагогічну радянську пропаганду, і про
приреченість тих, кого називали дисидентами (гине головний герой роману
у нерівному поєдинку з можновладцями). Якщо «Кам'яне Поле», «Жорна» й
«Ворожбу людську» для спрощення визначень можна назвати «романами
запитань», то «Єрусалим на горах» у такому разі можна назвати «романом
відповідей».
Найновіші твори Романа Федоріва — романи
«Чудо святого Георгія о зміє» (в кн. «Чорна свіча від Їлени», 1996),
«Лисиці брешуть на щити». Вдумливому читачеві «Отчого світильника»
назва останнього твору нагадає слова з манускрипта Івана Русина, який у
фіналі «Отчого світильника» написав: «Князь умер... Що тепер буде із
землею галицькою? Хотів би я вірити присягам і хресному цілуванню
боярському, хотів би... і не можу, не маю права. Чую-бо: лисиці виють
на черленії щити». Як митець Федорів вірний своїм творчим
зацікавленням, послідовний у своїх задумах і їх втіленні в художні
твори.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
