|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя та творчість Миколи Куліша
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя та творчість Миколи Куліша
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
МИКОЛА КУЛІШ
(1892—1937)
Микола Гурович Куліш народився
19 грудня 1892 р. у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської
губернії (зараз — Херсонська область) в бідній селянській сім'ї.
Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 р. на зібрані односельцями
гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, звідки
Куліша неодноразово відраховували, як він писав в автобіографії, «за
организацию кружков молодежи и непочтение к начальству». В Олешках юнак
почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епіграми, гострі статті,
сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах «Наша жизнь»,
«Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання в
Олешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в
якому був і режисером, і актором, і драматургом.
У 1908 р. Микола вступив до
Олешківської прогімназії. Але заклад було закрито, тому Куліш поїхав на
Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрілості. У 1913 р.
написав російською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу,—
комедію «На рыбной ловле», яка стала основою для створення комедії
«Отак загинув Гуска». М. Куліш вступив на історико-філологічний
факультет Одеського університету у 1914 р., але з початком Першої
світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар'єру,
дослужившись до поручика. 1915—1917 pp. він провів на передовій. У
1917р. в армійській газеті надрукував свої вірші на
громадсько-політичні теми. Одним з перших серед офіцерів полку перейшов
на бік революціонерів.
У 1919р. М. Куліш сформував у
Херсоні Дніпровський селянський полк, з яким воював проти Денікіна на
боці Червоної армії. Враження від цього періоду відбились у драматичній
поемі «Патетична соната». Завершивши у 1921р. військову службу
військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових
військкоматів, М. Куліш перейшов на цивільну службу. Цього
року він був заарештований і
помилково звинувачений у хабарництві на посаді члена лікарської
військової комісії, але через кілька днів був звільнений з-під арешту.
Після цього завідував Дніпропетровським відділом народної освіти,
редагував газету. Протягом 1921 —1922 pp. Він написав
літературно-публіцистичний твір «По весям и селам», де відбив враження
від побаченого в цей період, у 1922 р. переїхав до Одеси, де працював
інспектором шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки
«Гарт», захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильового
«Урбіно», закінчив п'єсу «97», яка зробила його знаменитим драматургом.
З 1925р. письменник жив у
Харкові, тут він плідно співпрацював з режисером театру «Березіль»
Лесем Курбасом, був обраний другим (після М. Ялового) президентом
ВАПЛІТЕ — найбільшої на той час літературної організації, входив до
складу редколегії провідного часопису України «Червоний шлях». За
десятиліття творчої праці створив понад десять п'єс, які принесли йому
світову славу: «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична
соната», «Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай, село»,
«Вічний бунт», «Хулій Хурина», «Зона», «Закут».
Щоб побачити, що відбувається
в суспільстві, у 1933р. драматург вирушив з Харкова до рідної
Херсонщини. Через два тижні повернувся додому пригніченим від
побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських
письменників за п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична
соната» М. Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. У1935 р.
на похоронах друга І. Дніпровського він був заарештований. Драматурга
звинуватили в участі в «контрреволюційній боротьбист -еькій
організації», яка нібито ставила перед собою мету повалити радянську
владу в Україні.
Микола Куліш розстріляний 3
листопада 1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї річниці
більшовицького жовтневого перевороту.
На початку творчого життя
Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей. Проте досяг
найбільших вершин. Він був від природи щедро обдарованою особистістю:
талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом,
діячем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і
прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури,
літератури, організатором літературного процесу в Україні. Але
насамперед Микола Куліш ;— драматург, творчість якого відкрила нові
напрямки в розвитку світового драматичного мистецтва XX і XXI століть.
Серед його драматичної
спадщини важливе місце посідає комедія «Мина Мазайло». Розчарування М.
Куліша в радянській дійсності посилювалося зростаючою гостротою
національної проблеми. На зламі 20— 30-х pp. уже було зрозуміло, що
політика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало
войовничо-самовдов'оленим. Наприкінці 1928 р. Куліш написав комедію
«Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, стало «міщанство і
українізація». Поява твору відразу ж стала подією
літературно-мистецького й духовного життя. Уже навесні, в березні та
квітні 1929 року, комедію було поставлено в багатьох театрах — у
Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка, Кур-басівському
«Березолі» (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Г. Юра
(Київ). Протягом року п'єсу «Мина Мазайло» було надруковано. Спочатку в
одному з найбільш самобутніх і «європеїстських» українських видань
кінця 20-х років XX століття — гумористично-сатиричному альманасі
«Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 рік), а пізніше, все у тому
ж 1929р., п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.
Після постановки й публікації
комедія швидко одержала визнання. Проблематика, художні реалії твору
жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких
висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок. Так, масштабний
естетик М. Хвильовий оцінював комедію «Мина Мазайло» як «епохальне» для
української літератури художнє явище. А Остап Вишня говорив про п'єсу
як про «надзвичайної краси річ», рівень же художньої довершеності
Кулїшевої роботи у цій комедії вважав недосяжним не тільки для критики,
але йдля колег-письменників, і відзначав: «Про автора не говоритимемо:
це вище за нас».
Комедія «Мина Мазайло»
відрізняється оригінальним сюжетом, в якому переплетено
культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею
виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним
світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя
Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурними,
фарсовими сценами. У творі активно використано широкий діапазон живої і
тому колоритної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних та
національних цінностей основних персонажів. Образи Мини та Мокія, тьоті
Моті та дядька Тараса з моменту їхньої появи у творі одразу постають як
духовні антитези.
З перших же рядків твору ми
дізнаємось про конфлікт у сім'ї Мазайлів: батько, службовець тресту
«Донвугілля» Мина Мазайло, соромиться свого «малоросійського»
походження, бачить причину всіх своїх негараздів і нездійснених мрій у
своєму прізвищі, тому бажає змінити його на російське. Страждає Мина ще
й тому, що його син Мокій
вдарився в «українські фантазії», розкопав навіть, що хтось із його
предків був Квачем,— а цього Мині терпіти вже зовсім несила; дочка Рина
з матір'ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. Розрахунок у
Рини простий: подруга Уля зіграє закохану — Мокій захопиться нею, а
захопившись, він відійде від «своїх українських фантазій», тоді батько
оформить собйй родині нове прізвище — вони не будуть соромитися
старого, українського прізвища, і конфліктну ситуацію в родині буде
знято. Переполох, який учинився в родині Мини Мазайла у зв'язку з тим,
що Мокія відвідав, як каже його батько, «дур український», втягує у
свій вир дедалі більше дискутантів. З'являється щирий українець дядько
Тарас зі своїми категоричними судженнями і дискутує з Мокієм, який для
нього — «радянський українець», і особливо — з Мотроною Розторгуєвою,
яка спеціально приїхала з Курська, щоб «урятувати» свого племінника
Мокія від «українських фантазій». Тьотя Мотя з Курська змальована
Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення великодержавної пихи.
Прикмети її українофобства (від зневажливо-зверхнього тону до
демагогічної аргументації, наприклад, чого вартий хоча б такий
аргумент: «этого не може бути, потому шо этого не може буть нікада»)
так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до
української незалежності людей, раз по раз упізнаєш у їхніх словах і
манерах... синдром тієї самої Кулішевої тьоті Моті з Курська.
Отже, як бачимо, велику увагу
в творі привертають репліки й діалоги персонажів, наприклад, коли Уля
розігрує з себе завзяту українофілку. Вони дають підстави
узагальнювати, що «Мина Мазайло» — філологічно вишукана п'єса, в якій
не тільки подається жива й колоритна розмовна мова, але й відкривається
невичерпне багатство української лексики та мовної мелодійності. Цілком
вмотивованим постає той нюанс, що краса й мелодійність українського
слова розкривається у п'єсі Мокієм, який глибоко відчуває поетичність
рідної мови, її розмаїту інтонаційну палітру. Репліки Мокія є
своєрідною мікролекцією для читачів про відтінки й нюанси національного
слововжитку. Тому цю комедію свого часу хтось із критиків слідом за
самим Кулішем і назвав «філологічним водевілем» — малося на увазі, що
суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови,
адже українізація, що велася з 1923 p., як рентгенівське проміння,
висвітлила дражливість питання про те, наскільки українське
-суспільство готове бути Україною.
Новаторство М.
Куліша-драматурга виявляється ще й у тому, що події твору розвиваються
за принципом «навпаки»: наприклад, поведінка Улі перестає бути грою і
переростає у глибокі інтимні почуття, бо ідеї Мокія виявилися значно
більш дієвими, ніж передбачала Рина. Комічність ситуації посилюється
тим, ідо Рина не відчуває цих змін і хоче вірити, що закохався тільки
Mокій. За;логікою комізму,, її. нетерпіння щодо якнайшвидшого втілення
свого плану тільки зростає, і вонаі, звертаючись ДО подруги, прохає
її;: «Мені' здається, що він закохався:.. Принаймні, закохується.
Тільки ти, бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш?
Треба щоб він взагалі: не українською мовою мріяв,, а тобою, золотко,
твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що, тобі
стоїть?». Або несподіваність розв'язки, коля після довгоочікуваної
зміни прізвища Мокій звільняється з роботи. Як ми бачимо у фіналі сцену
побудовано, і це один із найулюбленіших прийомів
М. Куліша, за принципом
контрасту: прихильніш*зміни прізвища чекають на одну інформацію, що її:
прочитає Губа, а він вичитує ту, на яку вони не розраховують.
Утворюється несподівана й шокова)для; певної; групи персонажів
ситуація. Мовчання Мин» Мазайла перегукується з «німою сценою» із
Гоголевого «Ревізора», що підкреслює і в'їдлива репліка дядька; Тараса.
Мотив зміни прізвища, розпочатий у першій: єцєні: комедії, проходить
крізь усе 4 сюжетне поле й майстерно завершується: в останній сцені:
п'єси. Трансформація гри пов'язана в комедії «Мина Мазайло» а
трансформацією інтонацій. На початку та в: кульмінаційні моменти
розгортання колізії «Рина — Уля= — Мокій» драматург активно
використовує комічно-лукаві тони; й інтонаційні відтінки. У завершальні
епізоди цієї лінії Куліш; уводить інтонації мінор-ності. Із
жартівливого розиграшу митець поступово створив ніжну й елегійну
історію про стосунки й: почуття двох молодих людей. Елемент гри
персонажів виконує важливу роль у структурно-композиційному каркасі:
комедії. Він є чинником сюжетної перспективи, дозволяє змінювати й
регулювати інтонаційно-ритмічну напругу, висвітлювати духовні; контури
персонажів:, змальовувати дійових осіб у непередбаченому й
несподіваному розвитку, загострювати конфліктну динаміку. Гра виступає
одним: з основних, художніх прийомів:, на яких побудовано різноманітні
аспекти Кулішевої комедії: «Мина Мазайло». А фінал інтимної фабули в
п'єсі має ще й філософський підтекст: любов: може розпочатися з гри,
проте гра навряд;чи стане вищою за кохання. Нахил до філософічності —
ще одна відмінна якість КулішевогО' драматургічного мислення, що з
особливого виразністю відчувається у «Народному Малахієві»,
«Патетичній; сонаті», «Вічному бунті», «Маклені ІГрасі». Бути
художником для; Миколи Куліша означало бути творцем: духовних доль,
особистісних почуттів, інтелектуальних сюжетів та: інтонаційних
колізій.
Отже, «Мина Мазайло» — це
комедія, де висвітлюються різні аспекти такого явища, як українізація.
Але це є лише найпершим, найочевиднішим враженням від п'єси, враженням,
побудованим за «принципом айсбергу», бо «Мина Мазайло» — це ще й
філософський твір про трагікомедійність життя, про комедійний трагізм
людських доль, про широкий спектр безпосередніх і непростих людських
характерів, про вічну силу кохання. Мав рацію Лесь Танюк, коли
зазначав: «Глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичну сатиру на
міщанство в цілому, на філістерство (тобто обивательську відсталість)
як на духовне явище, як уїдливу критику будь-якої національної
упередженості й зверхності — від «хатнього» українського націоналізму
до великоросійського шовінізму». Автор поставив у п'єсі важливе для
України питання: бути чи не бути українській нації? Тому немає нічого
дивного, що для тогочасної влади цей твір виявився небезпечним, і як
наслідок — він був заборонений, а сам драматург — звинувачений у
буржуазному націоналізмі і страчений.
Основні твориРИ:
Драма «97», трагікомедій «Отак
загинув Гуска», «Мина Мазайло»; «Народний Малахій», «Патетична соната»,
«Маклена Граса».
Список використаних джерел:
1. Застеба М. Про Миколу Куліша
і п'єсу «97» // Українська мова і література в школі. — 1993. — № 7.
2. Кузякіна М. Ув'язнений за суворою ізоляцією... // Київ. — 1993. — № 7.
3. Семенюк С.Ф. Микола Куліш і
становлення української драматургії радянської доби, — %., 1991. 4. Толобородько Я. Микола Куліш: сучасний погляд. — X., 2004.
5. Микола Куліш //Усе для
школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення,
завдання, тексти: 11 кл. — К., Львів, 2001.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
