|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Життя та творчість Уласа Самчука
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Життя та творчість Уласа Самчука
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
УЛАС САМЧУК
(1905—1987)
Літературні псевдоніми — В.
Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими письменник користувався в
публіцистиці 1930—40-х років,— Іван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф.
Грак; криптоніми, якими письменник користувався в публіцистиці
1930—40-х років — УС, М.П., П.Б., Б.П., В.Р., М.К., Ф.Н.
Також цілком офіційно митець
мав впродовж життя два прізвища — Самчук і Данильчук (метричний запис
про народження у церковній книзі зроблений на прізвище Самчук, а
паспорт громадянина Канади 1975р. виписаний на Данильчука).
Улас Самчук народився 20
лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині теперішньої Рівненської області у
порівняно заможній селянській сім'ї. Село відоме православним
монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов'язана діяльність
Івана Федорова, Даміана Наливайка, Мелетія Смотрицького.
Батько Уласа — Олексій
Антонович Самчук — мав від двох шлюбів п'ятеро дітей. Улас був серед
них середульшим.
У 1913р. сім'я у пошуках землі
переїхала в Тилявці Кременецького повіту, де хлопець розпочав своє
навчання. Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової у
Дермані, ані української гімназії в Крем'янці, ані вищих шкіл —
Бреславльського та Українського вільного в Празі університетів — він
уповні так і не скінчив: у перших двох випадках завадили Перша світова
війна й польська окупація, потім — арешт і мобілізація до польського
війська, згодом — літературна діяльність.
Навчаючись у Кременецькій
гімназії, Самчук редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля». Він
був головою літературного гуртка «Юнацтво», яке видавало однойменний
журнал. Тут Улас почав писати малі оповідання, три романи, вірші та
публіцистичні твори. У 1922р. у журналі «Юнацтво» Самчук помістив вірш
«Не любити не можу свою я країну...». У 1923 р. він вступив до
кременецької організації «Просвіта». Наступного 'року зробив спробу
переходу польсько-радянського кордону, яка скінчилась ув'язненням до
польської в'язниці (причина нелегального подолання кордону пояснювалась
дуже просто: Упас хотів «стати письменником», а це, на думку 19-річного
Самчука, могло зреалізуватись тільки в Києві). У 1926 pp. у с Дермані
Самчук організував школу «українського національного танку»,
кваліфікацію для чого отримав перед тим на курсах митця народного танцю
В. Авраменка.
У 1926 р. у варшавському
журналі'«Наша бесіда» Улас Самчук опублікував перше оповідання «На
старих стежках». За політичними мотивами він залишив Польщу Г переїхав
до Німеччини.
Але в передвоєнній Німеччині
важко було знайти цілісне українське середовище, тому згодом він;
переїжджає до? Праги. Прага привела Самчука у велику літературу і
велику політику; Протягом- Г929—193Г pp. Самчук навчався в
Бреславському університеті та в Українському вільному університеті в
Празі.
У 1931—1935 pp. у нелегальних
революційио-пропагандист-ських журналах УВО-ОУН «Сурма» і «Український
націоналіст» Самчук помістив 25 політичних «фейлетонів», частина яких
була у 1932р. видана пропагандистським відділом УВО (українська
військова організація) окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка
(ОУН — організація українських націоналістів, політична партія, яка
виникла у Відні 1929р. УВОфактично стала її бойовим підрозділом).
У 1932 р. написаний роман
«Кулак»-, перша частина трилогії' «Волинь» («Куди тече та річка»),
наступного року повість «Марія» — твір, що висвітлює події страшного
голодомору в Україні в1 1932—1933 роках. У 1936 р. Самчук видає збірку
ранніх оповідань «Віднайдений рай» і роман «Тори- говорять», що був
присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність.
1937 р. була створена
Культурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з О.
Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з
головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де
головував: Самчук. У 1938—-1939 pp. письменник їздив Закарпаттям,
агітуючи за проголошення незалежності Карпатської України, посідав
місце референта пропаганди УНО (українське національне об'єднання) в
Хусті, будучи одночасно «звітодавце» командування Карпатської Січі» до
нью-йоркської «Свободи» і паризького «Українського слова». В Чехії,
Німеччині, Польщі об'їздив протягом 1940 — 1941 pp. з виступами десятки
українських міст, містечок, селищ, сіл, громад і організацій.
У 1941 —1942 pp. У. Самчук
редагував газету «Волинь», згодом працював у Німецькому пресовому бюро.
У березні 1942 р. його заарештувала німецька влада за звинуваченням у
тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів
самостійницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили.
У 1943 р. письменник
повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в
Німеччині, рятуючись від радянської влади. Тут включається в роботу,
присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на
еміграції «велику літературу». Саме так називалася і доповідь Уласа
Самчука на відкритті першого з'їзду МУРу, головою правління якого він
був обраний 22 грудня 1945р.
1944 —1987рр. — період
«другої-еміграції» письменника. У 1946 р. під час перебування Самчука в
таборах для переміщених осіб виходить друком його повість «Юність
Василя Шеремета». У 1948р. він переїздить до Торонто (Канада).
Після переїзду основна частина
творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні»
(1955), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975),
«Плянеіа Ді-Пі» (1979).-У 1980р. — вийшов останній з розпочатих!
вивершених за океаном романів Самчука «Слідами піонерів», присвячений
життю заокеанської української еміграції.
Роман «Втеча від себе»
(остання частина трилогії «Ост»), у якому Іван Мороз знаходить свою
другу домівку — канадську, виходить у 1982 р.
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р.
Про свій рід і своє життя Улас
Самчук розповів у книгах спогадів «На білому коні» та «На коні
вороному», як і в інших книгах мемуарного характеру — «П'ять по
дванадцятій» (1954), «Планета Ді-Пі» та романі-хроніці «Чого не тоїть
огонь». Цими книгами Улас Самчук здобув собі в літературі тривке місце
талановитого письменника-мемуариста. Окрім названих творів, письменник
написав роман «Юність Василя Шеремети» і до кінця життя працював над
проблемним романом «Ost». Перша книга трилогії «Морозів хутір» (1948)
написана талановито, по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються у
художньому відношенні наступні книги «Темнота» (1957) і «Втеча від
себе». Роман «Ost» був висунутий співробітниками російського
емігрантського журналу «Современник», з яким активно співпрацював У.
Самчук, на Нобелівську премію. Одержати цюпремію він не міг, оскільки
положенням про премію вимагається, щоб письменник жив аі своїм народом,
на рідній землі, у своїй державі. Одним з найкращих творів Самчука по
праву вважають повість «Марія» — про воістину страшні метаморфози
людського <5уття в умовах
більшовицького геноциду, серед
сили-силенної гріхів якого був і чи не найбільший — Голодомор. Жах цієї
трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році
життя зазнає разом з рештою українців страшного геноциду. З огляду на
похилий вік головної героїні, ця трагедія, може, і не виглядала б такою
вражаючою, якби читач з кожною сторінкою твору усе чіткіш не
усвідомлював, що у цій старій жінці уособлена сама Україна. Несхитна в
моральних своїх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.
Найвідомішим твором
письменника є трилогія «Волинь». «...Я ставив і зараз ставлю,— писав
Самчук,— собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути
літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю».
Чи не найповніше конкретизує це завдання саме «Волинь» — розлоге епічне
полотно, що унаочнює шлях сільського хлопченяти, а потім юнака Володьки
Довбенка (в образі якого яскраво простежуються автобіографічні мотиви)
крізь війни, революції до себе самого. Але попри все це особисті образи
повісті розширюються до загальнонаціональних і загальнолюдських
масштабів. Україна, якою та постає зі сторінок «Волині», безперечно ж,
не нагадує приналежні різним державам клапті етносу, який, за твердим
переконанням Самчука, уже побачив себе в дзеркалах різноспря-мованого
(імперіалізм—комунізм) прогресу і рано чи пізно, але почне —
зобов'язаний почати! — пошук порятунку власним, так би мовити, духовним
ресурсам. Рівнозначним остаточній смерті був би для нього впокорений
послух порядкові, котрий робить розбій соціальною нормою, як то бачимо
в епізоді, де за-блукалий чужинець забирає у селянина найцінніше — його
коня:
«— Дєд! Давай лошадь! Выпрягай, раз-два.
Матвій зупиняється.
Випростався. Глянув. Володько ще тримає в руках чепіги. Большевик
обриває посторонки, рве лошицю, скидає з неї шлею.
— Стій! — крикнув Матвій. — Ти
куди? Твоє? — Большевик висмикнув з кобури нагана. — А вот!.. Не хочеш
в лоб? — Очі його, мов шротини.
— Падайді только, кулацкая морда! Ето тебе не старий ре-жім...».
Без останньої фрази грабіжника
епізод мало чим відрізнявся б від здавна усталених стосунків вандала та
його жертви, однак тепер вандалізм одержує ідейне виправдання, яким усе
ставиться з ніг на голову: людська праця, право на її результат. Так
утверджувався світоустрій, де хліборобська душа не має умов для
повноцінного самовияву і де слово «хазяїн» є лише синонімом або владно
сполітизованої, або напханої грішми сили. Зміст трилогії цим далеко не
вичерпується, про що свідчать назви окремих її частин: «Куди тече та
річка» (1928—1933), «Війна і революція» (1929—1938), «Батько і син»
(1935—1937), кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до
остаточної і художньо доказової переконаності автора в спромозі
українського селянина закласти своєю працею і Духом фундамент рідної
держави.
Основні твори:
Повість-хроніка «Марія», роман «Юність Василя Шеремета», трилогії «Волинь» і «Ост».
Список використаних джерел:
1. Історія української
літератури XX століття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Дончика. — К.,1993, 1998.
2. Усе для школи. Українська
література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести:
11 кл. — К., Львів, 2001. 3. Волинські дороги Уласа Самчука. Збірник.— Рівне, 1993.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
