|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Катря Гриневичева
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Катря Гриневичева
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
Катря Гриневичева
(1895 — 1947) Катря Гриневичева належить до того
кола письменників, яке з'явилося на обрії української
літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі
прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної
України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником,
Марком Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм,
Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І. Франка,
який перший помітив її небуденний письменницький талант і
почав друкувати її твори у редагованих
ним виданнях. К. Гриневичева (Катерина Василівна
Гриневич) народилася 19 листопада 1875р. у містечку Винники
біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці
минуло три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і
минули дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську
вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. У
семінарії було заведено факультативне вивчення української мови для
тих майбутніх учительок, що мали працювати в Галичині, і К.
Гриневичева починає вивчати рідну мову. На цей час припадає
її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду письменницю
до української літератури. Після закінчення
семінарії дев'ятнадцятилітня вчителька повертається до
Львова, де й прожила майже усе життя. Крім літератури,
займалася редакційно-видавничою справою, стала однією
з активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки
прожила в Німеччині, де й померла 25 грудня
1947р. Перша збірка К. Гриневичевої «Легенди і оповідання»
(1906) була популярним чтивом, основу книжки становлять
оповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю
бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу психологію, бачила,
за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької
бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню,
формуванню шкільної лектури. У 1910 -- 1912 pp. вона
редагувала дитячий журнал «Дзвінок» (Львів 1890 —
1914). Враження, пережиті під час першої світової війни,
покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), яка принесла
письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну
тему В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської,
повістю О. Турянського «Поза межами
болю». Основою історичних повістей К. Гриневичевої
«Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події
на Галицько-волинській землі другої половини XII — початку
XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також
використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка,
М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці
зосереджується на основних подіях життя князя Романа
Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід
на ятвягів, боротьба з великим боярством, укріплення
західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба з
половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком
Київським, похід на Польщу і смерть володаря. Повість склав
своєрідний цикл оповідань, об'єднаних спільним героєм та
ідейним пафосом. Письменниця творить культ свого героя —
людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує
духовну самотність, твердість у боротьбі з боярською
опозицією. Романа Мстиславича зображено за різних обставин,
і скрізь він — розумний політик і дипломат, хоробрий воїн,
лицар честі й доброти, великий будівничий своєї
держави. Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не
менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів, об'єднуючи і
зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у
повісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує
«Шестикрильця», але має вже іншу тональність. Головним
героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорським
окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь,
розбиває Рюрика Київського з його найманцями. Героїчною
смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із
найсвітліших жіночих образів К. Гриневичевої. К. Гриневичева
виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це
й належить історичному полотну, збагачена давньоруською
лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії.
Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість
образно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла
од традиційної оповідальності. Її стиль розрахований на
емоційне, образне сприйняття подій. Можна визнати, що К.
Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з
його багатою орнаментикою, вишуканістю й
вибагливістю вислову, високою поетичною насиченістю образу.
Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті
заступають ряди розрізнених величних і барвистих
картин. Сучасного читача, призвичаєного до ясного й
прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби
письменниці, її примхливі синтаксичні конструкції, іноді
досить заплутані структури, оригінальний словник. Багатий і
розмаїтий декоративний реквізит є складовою частиною
літературного мислення письменниці. Повісті К. Гриневичевої
вияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії
нашої батьківщини. Письменниця оживила історію, привернула
увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в
грізну годину будували свою державність, захищали її від
ворожих нападів і внутрішніх чвар. О.
Мишанич Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.:
Либідь, 1998. |
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
