|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Легенди рідного краю
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Легенди рідного краю
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
РЕФЕРАТ
З української літератури
на тему:
“Легенди рідного краю”
ДОВБУШ - ДОБРИЙ ЧОЛОВІК
Довбуш був дуже добрий чоловік. Він помагав бідним карав панів за несправедливість.
Якось йому пожалівся один ґазда, що пан забрав від нього коні. Прийшов Олекса до того пана й звідає:
— То ти вчора забрав від ґазди коней?
Що було панові робити! Мусив признатися, бо здогадався, що перед ним Довбуш. А Олекса каже грізно:
— Раз ти взяв собі коні, то хочеш ґаздувати. Так іди
і запрягай коні й привези тому чоловіку дров!
Не вмів пан коней запрягати. Та Олекса доти підганяв
його бучком, доки пан не запріг. Вчив пана бучком і в лісі, бо пан не
вмів дров зладити й на віз натерхати.
Пан віддав ґазді коней і більше ні від кого не забирав тягло.
А Довбуш далі ходив, робив людям добро. В нього було
таке добре серце, що він не лише бідних людей вмів пожаліти, але й
худобину не давав збиткувати.
Одного разу він ішов лісом. Чує якесь гойкання,
лускання. Підійшов близько — а то чоловік б'є волів, що не можуть
витягнути віз із болота. А віз повний дров, одно колесо вгрузло в
болото по ступиш'.*
— Ти що худобину мучиш? — крикнув Довбуш.—
Не можеш кілька колод зняти з воза?
Почав чоловік виправдовуватися, що дуже спішить додому, бо жона хвора. Вислухав Довбуш чоловіка і каже:
— Добре, на цей раз тобі подарую!
Далі підійшов Олекса до воза, взявся за вісь і допоміг волам витягнути віз на сухе місце. Таку велику силу мав!
А худобу мучити — то великий гріх. Ачей худобина за себе слово не скаже.
Ішов якось Олекса Довбуш полониною. Чує: десь вівці
дуже блякають 2. Пішов на голос. А то вже сонце височенько, але вівці
не на паші — заперті в кошарі. Вівчар і ватаг — чи щось з'їли, чи ще
якась на них пригода — лежать хворі, не можуть встати. Як узнав Довбуш,
що вівці недоєні і другий день заперті в кошарі, каже своїм хлопцям: - Дамо мало панам перепочинок, бо мусимо мало
повівчарити!
Сів сам на струнгу, сіли і його хлопці. Подоїли овець, пустили на пашу. А Довбуш сам робить сир.
Три чи чотири дні Довбушеві хлопці вівчарили, а їх
отаман ватажив. Як хворі встали на ноги, щиро подякували опришкам за
допомогу.
Олекса Довбуш дуже поважав вівчарів, скотарів,
конюхів. Бо знав, яка у них тяжка робота, чи дощ, чи спека — день у
день ходити коло худоби. Айбо за це він був завжди чеканим гостем у
вівчарських колибах.
Кажуть, що одного разу Довбуш розбив банк у Сиготі.
Було там багато золота. Добуте золото опришки поділили. Де вони золоті
гроші рахували, там місце називали Рахів. Коли там село виникло, то й
село так назвали.
Довбуш свою пайку взяв у торбу і, куди йшов
полонинами, там золото жменею і розсівав. Зазвідали його побратими,
чому так робить, а він їм каже:
— Будуть скотарі та вівчарі находити і нас добрим
словом згадувати!
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
