|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Леонід Смілянський
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Леонід Смілянський
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
Леонід Смілянський
(1904 — 1966) Леонід Смілянський прийшов у
літературу в другій половині 20-х років, одразу приставши до
ідейно-естетичних платформ ВУСППу і «Молодняка». Тож письменник
не був вільним від тогочасних літературних стереотипів,
пробував виводити «на чисту воду» буржуазних спеців,
розвінчував непманів, художньо осмислював «реакційну суть
дрібновласницької стихії». Усе це є в його першій збірці оповідань
«Нові оселі» (1928). Тоді ж письменник почав освоювати
«велику» прозу, написавши повість «Машиністи» (1927),
присвячену складним подіям громадянської війни
в Україні. На перевалі 20 — 30-х років творчою
уявою Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити
комуною». Одна за одною пишуться повісті «Мехзавод»
(1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934), пізніше
дописана і трансформована в роман «Зустрічі»
(1935). Другим «масивом» творчості Л. Смілянського є проза
про Велику Вітчизняну війну. За період з 1941 по 1950 рік
він присвятив цій темі роман, п'ять повістей, ряд оповідань
і новел, ставши чи не найпліднішим літописцем війни в 40-ві
роки. Перші ж повісті — «Золоті ворота» і «Дума про
Кравчиху» (1942) засвідчили, що прозаїк виразного
реалістичного стилю вдався до лірико-романтичної
манери письма. У «Золотих воротах» — своєрідному ліричному
етюді — найперше приваблює щирість почуттів «я — героя»,
котрий став на захист рідного Києва. Але пунктирно окреслені
характери героїв, як і «пунктирний» сюжет та очевидна
приблизність фактажу, дещо знижують естетичну цінність
повісті. Цілісніше враження справляє «Дума про Кравчиху»,
виразна патріотична ідейність якої досить
органічно переплітається з народнопісенною символікою,
«думністю», що допомогло авторові створити переконливий
образ матері, в якому вміщуються поняття і жінки-матері,
й матері-Вітчизни. У романі «Євшан-зілля» (1943)
прозаїк знову повертається до реалістичного стилю художнього
мислення і відображає боротьбу народних месників в
окупованій фашистами Україні. Дослідники слушно вказували на
вторинність деяких персонажів, надмірну белетризацію
зображуваного. Лише недавно знято тавро забуття з повісті
«Софія», яка була надрукована тільки в журнальному варіанті
(Укр. літ. 1944. № 1). У центрі уваги автора повісті
— представники української інтелігенції — архітектори,
науковці, діячі культури, митці, які евакуювалися з України
за Урал. Одним із могутніх життєдайних джерел у повісті
виступає національна самосвідомість героїв, їхні поривання до
рідної землі. Устами Софії письменник висловлює
заповітну мрію, що після переможного завершення війни
почнеться незрівнянно краще життя, ніж було до
війни: «Зміняться наші серця, в наших поглядах і вимогах до
життя станеться нове відродження». Ця думка-мрія в Л.
Смілянського була вистражданою, не випадковою, бо суголосні
їй зустрічаємо і в наступній воєнній повісті «Зеленогорський
хрест» (1945), герой якої командир партизанської групи
Григорій Ромашка переконаний, що після війни «інших людей
родитиме земля і все кращих і кращих, наче
пшеницю...». Повість «Сашко» (1950), популярна й досі серед
школярів, стала останнім твором письменника про
війну. Третій цикл творчості Л. Смілянського —
історико-біографічна проза і драматургія. На відміну від
попередніх двох — робітничого і воєнного — творився він у
різні періоди письменницького життя. Історико-біографічна тема,
починаючи від повісті «Михайло Коцюбинський» (1940), була
для письменника своєрідним прихистом, певним відходом од
немилосердної сучасності. Л. Смілянського привабили
найбільші постаті в українському письменстві — Шевченко, Франко,
Леся Українка, Коцюбинський. «Вічні огні вершин» — так
називав їх автор. Характерним для творів було те, що
письменник обирав для зображення невеликий, але
вагомий часовий відтинок у житті України, такий, що давав
змогу показати кожного з героїв митцем і громадянином.
Водночас у цих творах маємо надмірну
привнесеність ідеологічних, політичних акцентів у
відтворенні як головних персонажів, так і оточення, особливо
«ліберально-буржуазного». Найкращим твором письменника на
історико-біографічну тему є роман у двох книгах «Поетова
молодість» (кн. І — 1960, кн. II — 1963). Авторові пощастило
органічно поєднати тут історичну фактологію з обгрунтованим
і достовірним художнім домислом. Леонід
Смілянський залишив по собі досить значну і нерівноцінну
мистецьку спадщину. Його перу належать і кіносценарії та
ціла низка зразків «малої» прози. В.
Поліщук Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.:
Либідь, 1998.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
