|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Леся Українка – життя і творчість
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Леся Українка – життя і творчість
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
Леся Українка –
життя і творчість
Справжнє ім`я Лариса Петрівна Косач. Народилася 25 лютого 1871
року в м. Новгороді-Волинському, в сім`ї повітого службовця – юриста
Петра Антоновича Косача, та відомої української письменниці Олени
Пчілки.
У зв`язку з переведенням
Петра Косача по-службі родина мешкала в Луцьку та Ковелі, а з 1882 року
постійним її місцем проживання с. Колодяжне. Саме на Волині минуло
дитинство Лесі. Мати доглядаючи, за дітьми ( а їх було 6 ) намагалась
дати їм національне виховання. У їхній сім`ї шанували народні звичаї.
Діти змалку ходили в національному одязі.
Леся Українка була всього на
1 ? року молодша за свого брата Михайла – Мишу… Миша навчився дуже рано
читати, а що Леся навчалася разом з ним, то в 4 роки вона вже зовсім
справно читала. А на початку 6-го року життя вчилася писати навмисне
для того, щоб написати першого в житті листа до своїх любих дядька та
дядини Драгоманових…
Крім читання і забав, робили
вони літом і “поважну” роботу, бо завжди мали свій квітник і город, що
самі обробляли та доглядали. Леся зовсім маленькою, в 6 років,
навчилася шити й вишивати, а як їй подарували тоді нитнички й гольника,
то вона шанувала й пильнувала їх більше, ніж усіх забавах. І тоді вже
задумувала вишити батькові сорочку…
Хоч до читання й до роботи
Леся бралася поважно та пильно й забави в неї були змістовні та
розумні, але була вона малою дуже весела й любила співати й танцювати…
Як було Лесі 10
? років, то вона в Києві почала вчитися з учителями разом з
Мишею і всього того, чого й він учився, готуючись вступити до класичної
хлоп`ячої гімназії, вчила Леся й стародавні мови – грецьку і латинську.
Її мати писала тоді бабуні, що Леся вчить усе те, що й Миша, але ще
краще за нього потрапляє в науці. Крім науки, спільної з Мишею, Леся в
Києві систематично брала лекції гри на фортепіано, якої її почала вчити
ще раніше тітка Олександра Косач. Дуже любила Леся музику і була до
неївельми здатна, здатна навіть до композиторства, та, не нащастя могла
вчитися всього одну зиму, бо в неї почала боліти ліва рука і не давала
грати. Свою журбу, що доведеться відмовитись від музичних занять, вона
вилила в автобіографічній елегії “До мого фортепіано”. Через недугу,
освіту здобула самотушки.
6 січня 1881 року Леся в
Луцьку пішла на річку подивитися, як св`ятять воду, і внеї дуже
померзли ноги. Скоро по тому… вона заслабла… Вважали, що то в Лесі
гострий ревматизм… Однак од тої пори треба датувати початок Лесеної, як
сама жартуючи називала ( мала настільки сильну волю, що могла жартувати
і з таких речей ), “тридцятилітньої війни” з туберкульозу, бо то був не
гостриї ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий
час пригас, а потім розгорівся знову.
Через недугу Леся вже ніколи
більше не вчилася систематично з учителями, ніколи не була в жодній
школі, ондак вже була врешті високоосвіченою людиною, знала багато мов,
гарно грала, між іншим, часто грала власні композиції – імповізації,
яких вона, нажаль, невміла записати.
Рано виявився й поетичний
талант. Її вірш “Надія” датується 1880 роком, рідні ж згадують, що
стала писати ще раніше. З 1884 року починає друкувати поезії, під
псевдонімом Леся Українка. Його їй підказав дядько відомий всім Михайло
Дрогоманов, що мав на неї великий вплив.
У 18 років Леся могла
рекомендувати приятелям найкраще перекладати з всесвітньої літератури.
У 1890 роціі вона написала
для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів” (яка
згодом у 1918 році була видана, як підручник для національної школи).
Оцінюючи першу книжку Лесі
Українки, І. Франко назвав її найважливішим здобутком нашої літератури
за той рік.
Схиляємось перед мужністю
поетеси: вона творила, долаючи щодня фізичний біль, гнітаючий настрій,
зумовлений недугою.
Леся була така “сильна
духом”, що не лише сама не тратила мужності, а ще й знаходила в себе
снагу підбадьорювати інших…
У листі до М. Драгоманова від
28 липня 1891 року поетеса писала: “О якби мені не та нога, – чого б я
в світі натворила!”
Щасливим для Лесі було літо
1894 року, коли вдалося відвідати Драгоманова в Софії. Леся й закрила
очі дядькові який помер у червні 1895 року.
У 1903 році вона брала участь
у відкритті пам`ятника Івану Котляревському. У цей час Леся активно
працює, як драматург.
Письменниця вимушена була
виїжджати на лікування в Крим, Єгипет, Грузію. Доводилося долати
матеріальну скруту, але Леся, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, на
власні кошти організувала фольклорну експедицію для запису на фокограф
кобзарських дум.
У 1912
році вона закликає громадськість відзначити річницю творчої діяльності
І. Л. Франка.
Та залишалися останні місяці
життя геніальної письменниці. 1 серпня 1913 року в Сурамі зупинилося
серце Лесі Українки. Її тіло було перевезене до Києва поховане на
байковому кладовищі, поряд з могилами батька і брата.
25 лютого 1871 р. – народилася Леся Українка;
1887 р. – навчилася шити й вишивати;
1880 р. – датується перший вірш “Надія”;
1881 р. – вчиться в Києві разом з братом Михайлом;
6 січня 1881 р. – в Луцьку перебувала під-час освячення води;
1881 р. – застудилась і почала важко хворіти;
1882 р. – постійне місце проживання с. Колодяжне;
1884 р. – починає друкувати поезії;
1890 р. – Леся написала для молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів”;
28 липня 1891 р. – написала лист до Драгоманова;
1894 р. – Лесі вдалося відвідати дядька в Софії;
1895 р. – помер дядько Лесі – Драгоманов;
1903 р. – вона брала участь в відкритті пам`ятника І. Котляревського;
1912 р. – скликає громадськість відзначити річницю творчості діяльності І. Л. Франка;
1 серпня 1913 р. – в Сурамі зупинилось серце Лесі Українки;
1918 р. – видана як підручник книжка Лесі Українки “Стародавня історія східних народів”.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
