|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Леся Храплива. Життя і творчість.
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Леся Храплива. Життя і творчість.
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Леся Храплива. Життя і творчість.
Народилася Леся Храплива 1926 року у
Львові, тут вона пішла до школи, а потім і до гімназії. У 1944 році
вісімнадцятирічна Леся разом із батьками була змушена іммігрувати на
Захід, до Канади, де вона проживає і до сьогоднішнього дня.
Рід Храпливих походив з Тернопільщини,
він належав до того прошарку інтелігенції, яка жертовно працювала для
народу. Її дід – Василь Храпливий, - був управителем школи у
селі Лисівці Заліщицького повіту. Його дружина – Стефанія із Ганкевичів
– із старого шляхецько-священицького роду. У них було 4 сини:
найстарший – Іван; Роман – помер у визвольних змаганнях, як старшина
галицької армії; Євген – батько Лесі і наймолодший – Зеновій, професор
математики і фізики. Василь Храпливий помер, коли найменшому синові
було 4 роки. Стефанія їх усіх вивела в люди.
Батько письменниці – Євген Храпливий був
громадським діячем, визначним дослідником сільського господарства,
багато років свого життя присвятив праці в крайовому товаристві
«Сільський господар» у Львові.
Професор Іван Храпливий, народився у 1892
році, студіював класичні мови: грецьку та латинську в університетах
Відня та Чернівців і все життя викладав ці предмети в Коломийській
гімназії. Був спокійною та опанованою людиною. Любив своє звання і
виконував. При більшовизмі навчав німецької мови. Одружився з
учителькою музики, Марією З Білліхів.
Окрім своїх предметів професор глибоко
цікавився ще й багатьма спорідненими справами: знав багато мов, збирав
та колекціонував поштові марки, знав міжнародну мову есперанто та
переписувався з есперантистами в світі.
За «других совітів» був на короткий час
репресований, але цього було достатньо, щоб викликати передчасну
смерть, десь біля 1960 року, незабаром після виходу з тюрми
* * *
Лесі Храпливій судилося стати українською
письменницею. Вона – тонкий лірик, майстер художнього слова. Грунт, на
якому зростали її таланти, - це народ і вірна любов до нього. Вона має
свої теми й улюблені образи, свої засоби відображення дійсності.
Патріотичне почуття – одне з найглибших
людських почуттів – проймає всю творчість Лесі Щур. Покинувши у
вісімнадцятирічному віці Україну, поетеса зрозуміла, що проливати
сльози над недолею рідного краю це марна трата часу та сил. Тому її
патріотизм набрав дійового характеру. Безмежна є любов письменниці до
своєї батьківщини. Вона любить землю, духовні скарби рідного краю, не
перестає детально вивчати його минуле, поділяє життєві турботи своїх
сучасників та плекає надію у щасливе майбутнє вільного народу.
Митця чарують українські народні пісні, веснянки, колядки,
які часто можна зустріти в її повістях, написаних для українських
дітей, та молоді в діаспорі. Та над усе вона любить свій народ. Вже в
ранній творчості поетеса-патріотка висловлює мрію про свободу рідного
краю:
Хай темряви сила
Перед блиском твоєї краси:
Бо ти грішних від муки звільнила,
Так і праведних з пекла спаси!
Поезія Лесі Храпливої звучить як голос
нічим і ніким нескореного рідного краю, як голос народу, який прагне
духовного і соціального відродження. Її поезія – яскравий приклад тези
про єдність форми та змісту. Ця форма – проста і витончена, а зміст
прозорий, глибокий, незавуальований і не блукаючий, поетеса пише про
те, що думає, і що її болить, і пише так, як
думає. Та це цілком природні речі. Природні, та на жаль,
тільки для світу, який звично називається вільним. Вона прекрасно
розуміє, що марно затискати думку у підтекст з надією, що знайдеться
кмітливий читач, котрий наважиться відчитати її між рядками. Збірка «Далеким і близьким» - перша
критика поетеси, як вийшла друком на батьківській землі. І те, що Леся
Храплива завжди була і залишається українською письменницею
підтверджують рядки, в яких вона з ніжністю і безмірною любов’ю пише
про рідну землю: озера та ріки Західної України, чудові
Карпати, вкриті зеленим мохом лісів та полян; про ледь чутну гру
вітерця з ніжно-блакитними хвильками води і його розмову з неспокійними
листочками. У Лесі Храпливої – Щур «там» - це завжди рідна знедолена
Батьківщина та її з ні чим не зрівняна природа:
Тиху прозолоть вдумчева осінь
На чужі поклала дерева,
Ти ввижаєшся мені як досі:
Кожну мить однаково нова.
Чарівність і
багатство української природи часто виступає контрастом до злиденного
людського існування, вони ще більше відтінюють недолю трудящих. Патріотизм Лесі Храпливої має класовий
характер та проявляється в любові і відданості трудівникам, борцям за
незалежність України:
Може в інші країни та дні
Спрямувала б я вірші вітрила,
Якби ви не боліли мені,
Того болю я так не любила…
Де б не була письменниця, вона серцем і
думкою завжди з Україною, страждає і мучиться
з її народом. Ця любов є глибоким інтимним
почуттям і влилася в такій строфі:
Хай торкнуться вільні мої руки
Мозолів закутих рук твоїх…
Ніч причина від твоєї муки,
А мовчати – перед Богом гріх! - ці рядки з вірша, поміщеного в розділі «Братові за гратами».
Леся Щур пише вільно, як дихає. Очі
поетеси-інтернаціоналістки не раз бачили скрізь лихо і насилля,
повнилися слізьми від горя свого та інших народів. І часто ці сльози
лилися від безсилля всьому цьому чимось зарадити. Прагнення до дії, до
боротьби за свободу слова – один з провідних мотивів патріотичної
поезії Храпливої. У цій ліриці злилися особисті болі й настрої з горем
народу. Вся творчість письменниці, - яскраве свідчення титанічного духу
Лесі Євгенівни, вона забувала про власний біль для українського народу,
готова виконувати найважчу працю. Її поезія пройнята оптимізмом:
Золотий, кладуся вам під ноги,
Б’юся в ніч осінню об вікно,
Щоб не заросли ті дороги,
Ті роковані, що ждуть давно.
Духовний світ письменниці – глибокий,
неосяжний, прекрасний. Він своєрідно розкривається і в її
життєстверджуючій інтимній ліриці. Найбільше вона пише тоді, коли на
серці в неї «негода». Складні внутрішні переживання, свій смуток і
надії, в хвили розпачу і твердої віри в життя вона відтвори у віршах,
повістях та багатьох інших своїх працях. У ліриці передаються почуття в
їх боротьбі, зміні й розвитку. Слухові та зорові образи відтворюючи
дію, передають багатогранне й оптимістичне сприйняття митцем
навколишнього світу. В цій збірці влучними порівняннями, епітетами та
метафорами передається процес народження поезії та радість від неї.
Життєстверджуючу лірику великої поетеси наснажують такі цілющі джерела:
незломна віра в народ і його світле майбутнє та безмірно палка любов до
Вітчизни. Ця лірика пройнята перемогою життєдайних сил: світла над
темрявою, добра над злом:
Підносимо голос, щоб світ нас послухав,
Зірвем залізні заслони слова:
Ніхто не замкне в ізоляторі Духа,
В концтаборі слова; хоч би і Москва!
Усі роздуми про роль художнього слова і
суспільного призначення поета поєднанні в її творчості з думами про
народ, його соціальне і національне відродження. Обставини життя
письменниці склалися так, що її поетичне слово – єдина зброя в далекій
Канаді. Глибоке відчуття свого обв’язку перед українською нацією
спонукає письменницю все життя гартувати і вдосконалювати своє слово у
літературному світі, хоч це їй дається не легко, але все-таки вдається:
Те слово ти колись садив
На буднім чорному граніті,
А вже без сонця, без води
Почали брості зеленіти…
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
