|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Марко Кропивницький
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Марко Кропивницький
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
Марко Кропивницький
(1840 — 1910) З ім'ям М. Кропивницького пов'язані
створення українського професіонального театру й наступний
етап розвитку реалістичної драматургії. Марко Лукич
Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с. Бежбайраки
на Херсонщині. Батько його — “чоловік труда, труда
мозольного”, — досяг достатку й становища в суспільстві (мав
посаду управителя панських маєтків). Освіту М. Кропивницький
здобував без будь-якої системи — то у приватній школі
шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі.
Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій
повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним
листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні
вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в
аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і
російських драматургів. Після невдалої спроби продовжити
навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і
вступає на службу до повітового суду. З 1862р. М.
Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті
Київського університету як вільний слухач. Під враженням
однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському
театрі, він пише п'єсу “Микита Старостенко”. То був
твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив
цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав
численних ґрунтовних авторських доробок. Так і не завершивши
з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював
свої знання самостійно, особливо з переїздом до
Єлисаветграда, куди у 1865р. було переведено повіт, і де
були бібліотеки. Там він і І. Тобілевич “знайомились потроху
з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем,
Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра,
Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея”. На
казенній службі він не просувався, а часто зовсім
втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в
аматорських виставах. У 1871р. Кропивницький перейшов у
професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів
Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в
російських театральних трупах він набув величезного
сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони
театрального мистецтва, виробив свої творчі
принципи, розуміння місця театру в житті
суспільства. У 1872р. в одеській газеті “Новороссийский
телеграф” було опубліковано водевілі М. Кропивницького
“Помирились” і “За сиротою і бог з калитою, або ж
Несподіване сватання”. Важливим етапом у творчому
житті Кропивницького та історії українського театру були
його гастролі 1875р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером
театру товариства “Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін
у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до
реалізму й народності. Після скасування (1881) заборони
українського театру (хоча ще залишились численні обмеження й
застереження) почали виникати українські трупи — у
Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла
Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній
творчості. У 1882р. він організовує свою трупу, яка
приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де
Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова
епоха в історії українського професійного театру, на сцені
якого виступали, визначаючи його творче обличчя, М.
Заньковецька, М. Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті,
Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І.
Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського, Т.
Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні
митці утверджували принципи народності й
реалізму. Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві
в 1882р., включала п'єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”,
“Глитай, або ж Павук” та “Невольник”. У перше двадцятиліття
Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів
— “Помирились” (1869), “За сиротою і бог з калитою, або ж
Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) —
переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”,
“Пошились у дурні” (1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному
лихо — іншому й талан” (1882), “Вуси” (1885) — за
оповіданням О. Сто-роженка. Цим водевілям, як і створеним у
цей період драмам “Невольник” (1872) за поемою Т. Шевченка,
“Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), “Доки сонце
зійде, роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук”
(1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність
системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту
навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені
інші персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві
сім'ї”) (1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед
волею” (1899), “Розгардіяш” (1906) поряд з основним
конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія. У 900-ті
рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками —
“малюнки сільського руху” (“Конон Блискавиченко”, 1902,
“Скрутна доба”, 1906), “малюнки сільського життя” (“Старі
сучки й молоді парості”, 1908), “малюнки
сільського каламуту” (“Зерно і полова”, 1910), — інтуїтивно
відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко
визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них,
по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом
не вичерпується. Своєрідним явищем є комедії
Кропив-ницького “Чмир” (1890), “На руїнах”
(1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903), “Старі
сучки й молоді парості”, як і водевіль “Дійшов до розуму”
(1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була
новим для того часу жанровим утворенням. Незлостивою іронією
позначено комедію “Голомозий” (1908), названу
автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й
“етюд” (одноактівки “По ревізії”, “Лихо не кожному
лихо...”). Прагнення драматурга до жанрової різноманітності
знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених
трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і полова”,
1910). Час від часу письменник звертався до інсценізації та
переробки відомих літературних творів (“Невольник” за
Шевченком, “Вій” і “Пропавша грамота” за Гоголем,
“Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або Олексій Попович” за
Гребінкою, “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси” за
Стороженком, “Хоть з мосту та в воду головою” за Мольєровим
“Жоржем Данденом”). Інтенсивна артистична (як правило, не
менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність
Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не
тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю
стаціонарного театру (численні міста України, Росії,
Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали небагато
часу для літературної творчості. Але настійна потреба
у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву,
різностороння обдарованість породжували величезний
ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі
труднощі “акторського напівциганського життя”, і тимчасові
(іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з
однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів,
включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра,
деякі твори російської драматургії. Навіть в останні роки
життя, змушений через різке погіршення стану
здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить
часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати
п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші
теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про
організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві
дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок
(“Івасик-Телесик”, “По щучому велінню”), та працює над
їх постановкою в себе на хуторі. Помер М. Л.
Кропивницький 21 квітня 1910р. по дорозі з Одеси, де був
на гастролях; поховано його в Харкові.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
