|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
РЕФЕРАТ
на тему:
„Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського”.
М. С. Грушевський народився 17 вересня (за ст. стилем) 1866 р. у
Холмі (нині — Республіка Польща) в сім'ї вчителя. Дитячі роки проходили
далеко від рідних місць (сім'я переїхала спершу в Ставрополь, а згодом
на Кавказ). Проте, почуття любові до рідного краю залишалося у нього на
все життя. Як писав М. С. Грушевський в «Автобіографії», «під впливом
оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського —
мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне
українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на
Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «вітчини», і контрастом
чужоплемінної й чужомовної «чужини».
Як голова Наукового товариства ім.
Шевченка він постійно піклувався про підготовку плеяди молодих,
талановитих вчених, які зробили значний внесок у розвиток
українознавчих досліджень. Серед своїх учнів і послідовників М.С.
Грушевський називає О.Терлецького, Д.Корейця, М.Кордубу,
С.Томашівського, С.Рудницького, О.Целевича, Ю.Кміта, З.Кузелю,
О.Чайківського, В.Герасимчука, О.Сушка, Ф.Голійчука, І.Джиджору,
І.Кревецького, І.Крип'якевича та ін. По-різному склалися їх долі,
різних світоглядних засад дотримувалися вони наприкінці свого життя.
Але важливе інше — творчість кожного з них становила помітне явище в
українській науці та культурі кінця XIX — першої половини XX ст.
У цей час М. С. Грушевський повернувся до
своєї давньої мрії — написати книгу з історії України, яку він уявляв
«короткою і загальноприступною». Реалізації цього задуму сприяв ряд
обставин. У 1903 р. М. С. Грушевський одержав запрошення від Вільної
російської школи в Парижі для читання курсу лекцій з історії України.
На основі прочитаних лекцій вчений протягом літа 1903 р. підготував
російською мовою «Очерк истории украинского народа», який, незважаючи
на певні труднощі (видавці відмовляли у публікації у зв'язку з тим, що
схема викладу матеріалу книги розходилася з офіційною), у 1904 р.
побачив світ. Однак вчений не задовольнився лише цим варіантом.
Захопившись українським і світовим мистецтвом, він, як пише, «став
підготовляти видання ілюстрованої історії України, котре випустив
потім, 1911 р., і воно мало великий успіх: протягом півроку розійшлось
перше видання в 6 тис. примірників, і було повторене слідом, ще з
більшою кількістю ілюстраційного матеріалу». Книга користувалася
великою популярністю серед читачів: у доповненому вигляді вона
неодноразово перевидавалася у наступні роки.
Поєднуючи наукову роботу з
культурно-освітньою, М.С. Грушевський зробив значний внесок у
реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродження діяльності
„Товариства любителів українського мистецтва” (1905), створення
національного театру у Львові та організацію видавничого товариства.
Перше десятиріччя нового, XX століття
внесло корективи в творче життя М.С. Грушевського. Певна демократизація
всіх сфер життя в країні під впливом буржуазно-демократичної революції
1905-1907 рр. відкрила вченому можливість відвідувати багато міст
Лівобережної, Слобідської та Південної України і розширити
науково-організаційну діяльність. У роки, сповнені тривалої політичної
боротьби і організаторської діяльності, М. С. Грушевський не забуває
про популяризацію наукових знань. У 1907 р. він видав книгу «Про старі
часи на Україні», де в популярній формі виклав основні події
історичного минулого українського народу.
Перша світова війна докорінно змінила
життєві і творчі плани М.С. Грушевського. Царські сатрапи висунули
проти нього безглузді звинувачення у шпигунській діяльності на користь
Австро-Угорщини, заарештували його і, вчинивши принизливі допити,
згодом відправили на заслання в Симбірськ і Казань. Лише завдяки
клопотанню з боку Російської академії наук, він повернувся до Москви.
Це дало змогу вченому знову зайнятися науковою роботою.
В період з березня 1917 до квітня 1918 р.
М.С. Грушевський вів активну політичну діяльність як голова Центральної
Ради і перший президент УНР. В цей час він чимало зробив для
відродження української державності, обґрунтовуючи свої погляди у ряді
публіцистичних статей та державних документів, які відзначалися
прагненням автора відобразити в них суть історичного моменту.
Після гетьманського перевороту М.С.
Грушевський відійшов від політичних справ. Деякий час він знаходився на
нелегальному становищі у Києві, а з березня 1919 р. почався
емігрантський період в житті вченого. Перебуваючи в Празі, Берліні,
Женеві, Парижі та інших містах, він займався переважно науковою
діяльністю: готував і публікував ряд наукових праць (в тому числі такі
великі, як «З історії релігійної думки на Україні», «Початки
громадянства», «З починів українського соціалістичного руху: Михайло
Драгоманів і женевський соціалістичний гурток» та ін.). За кордоном
вчений організував також видання науково-політичних журналів та
здійснював їх редагування. Тоді ж в Бадені, під Віднем, він зайнявся
літературознавчими дослідженнями.
Перебуваючи в еміграції, М.С. Грушевський
не поривав зв'язків з Україною. Він
підтримував інтенсивне листування з діячами культури і
науки, уважно стежив за подіями суспільно-політичного життя, що
відбувалися на рідній землі. Поступово у нього визріли думки про
можливість повернення на батьківщину. Після кількох років переговорів
між представниками радянських властей та М.С. Грушевським йому нарешті
дозволили в'їзд в країну (7 березня 1924 р. сім'я Грушевських була вже
в Києві). На Україну М. С. Грушевський повернувся
уже як визнаний лідер в історичній науці. Він обирається академіком
ВУАН (1924), очолює ряд комісій, секцій в системі академії, активно
включається в її різнопланову діяльність. М.С. Грушевський працює
багато і плідно: наукові інтереси зосереджуються на науковій спадщині,
концепціях та поглядах М.І. Костомарова, В.Б. Антоновича, П.О. Куліша,
М.П. Драгоманова. Як і в Львові, навколо М. С. Грушевського гуртуються
молоді, талановиті вчені (С.Глушко, А.Глядківський, М.Карачківський,
С.Шамрай, В.Юркевич, М.Ткаченко, В.Новицький), які зробили свій внесок
у розвиток історичної науки України. Визнанням великих заслуг
Грушевського-вченого стало обрання його в 1929 р. дійсним членом
Академії наук СРСР. Однак невдовзі ситуація змінилася. Лабети
сталінщини не обминули і М. С. Грушевського. Навколо нього виникла
атмосфера недовіри, а то й ворожнечі. Утворилася опозиція із числа
політичних діячів та вчених, яка розгорнула проти нього систематичне
цькування. В березні 1931 р. М.С. Грушевський змушений був залишити
Київ і переїхати до Москви. Тут його заарештували (інкримінували участь
у так званому Українському національному центрі), але через деякий час
звільнили. Незважаючи на вік і стан здоров'я (він практично втратив
зір), М.С. Грушевський продовжує багато працювати: відвідує архіви та
бібліотеки Москви, займається літературознавчою роботою. Він був ще
повний наукових задумів. Та все пережите дало знати про себе. 25
листопада 1934 р. під час відпочинку та лікування у Кисловодську М.С.
Грушевський помер.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
