|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Образ Пузиря за п 'єсою "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Образ Пузиря за п 'єсою "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Образ Пузиря за п 'єсою “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого.
Драматург сам визначив ідею сатиричної
комедії “Хазяїн” (1900). У листі до сина він зазначав: “Хазяїн” – зла
сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання
для стяжання”. І. Франко після прочитання твору писав: “Грандіозну по
своїм замислі й по майже бездоганнім оздобленню картину великого
промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто
селянською вдачею дає нам Карпенко-Карий,..”.
Терентій Пузир незрівнянно багатший від
Герасима Калитки, центрального образу комедії “Сто тисяч”. Він уже
досяг того, про що мріяв Калитка, – мати скільки землі, щоб і за три
дні не об'їхати. “Княжество!” – із заздрістю вигукує Маюфес про землі
Пузиря. – Ціле княжество!” Кілька економій, десятки тисяч овець, тисячі
батраків – ось що приносить капітал Пузиреві. Він мільйонер, але прагне
все більшого й більшого зиску.
Пузир нещадно експлуатує батраків, ганить
економів за те, що вони на кілька копійок більше заплатили за поденну
роботу. У своїй жорстокості у визиску він радить економові взяти у
селян землю в оренду і цим створити бідність, щоб були дешевші робочі
руки. Він годує робітників гірше від собак. Коли ж на прохання дочки
Соні Пузир погодився дещо поліпшити харчі, то тільки на гарячу пору,
щоб робітники не втекли. А пізніше можна й так харчувати, батраки не
витримають, повтікають, а зароблені ними гроші зостануться в кишені
хазяїна. “Отак розумні хазяї роблять!” – міркує Пузир. Так драматург
вивертає називні хижацьку психологію капіталіста, розкриває способи
його наживи, чим наочно доводить одну з причин трагічного становища
українського селянина.
Пузир і сам не знає, для чого йому
потрібні капітали, не бачить він, де їх можна застосувати. Однак, маючи
великі гроші, він шукає нових шляхів наживи І навіть погоджується
заради цього переховати тисячі овець банкрута Михайлова, перепродує
куплений у підісланої дружиною швачки в деш, іменин за низьку ціну
дорогий халат, бо був заробіток – два карбованці за один.
Ставши мільйонером. Пузир за поглядами,
мораллю залишився на рівні дрібного власника. Він маже чоботи дьогтем,
а волосся оливою, ходить у латаному, старезному кожусі, їсть борщ і
кашу, а щоб не йти в місті в ресторан чи буфет, бере в торбинку хліба і
сала. Психологія дрібного власника проявляється у багатьох вчинках
Пузиря. Вона призвела капіталіста до смерті. Проїжджаючи своїм полем,
Пузир побачив гусей, які скубли колоски пшениці, побіг за ними, впав і
відбив нирки. Усе життя його пройшло під девізом: “Хазяйство або
смерть”. І смерть Пузиря є логічним завершенням “філософії” неймовірно
скупого хижака.
Пузир далекий від громадських справ.
Вражає читача його безкультурність. На пропозицію Золотницького вислати
грошей на пам'ятник Котляревському Пузир цинічно заявляє:
“Котляревський мені без надобності”. А коли зайшла мова про описані
Гоголем степи, він цілком серйозно говорить: “Не знаю, я на степах у
Гоголя не бував!” Розрахунок, антигуманність Пузиря проявляються навіть
у ставленні до рідних. Він категорично відмовляється видати свою єдину
дочку Соню за Калиновича, “учителишку”, а має намір поріднитися хай
навіть з неписьменним, але багатим Чоботенком.
У змалюванні дикості Пузиря І.
Карпенко-Карий досяг вищої форми комічного. Його образ викликає
презирство, огиду читача і глядача. На жаль, цей класичний образ є дуже
актуальним. Сьогоднішні “пузирі” та їх “супутники” феногени і
ліхтаренки несуть не менше лиха трудовому народові, ніж у часи
Карпенка-Карого. Вони так само прагнуть до “стяжання без жодної іншої
мети” у найскладніший для України час – становлення і розвитку її як
самостійної держави. Відрізняються сучасні “хазяїни” від пузирів тим,
що не землю “стяжають”, а готові її продати, вивезти всі її багатства
за безцін, аби тільки набити тугіше власні кишені доларами. Горе у
тому, що серед новочасних пузирів є багато високопоставлених
чиновників. Вони нехтують бідуванням трудового люду, і культура
українська їм так же, як і Пузиреві, “без надобності”. Сьогоднішні
пузирі ще чекають на свого сатирика.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
