|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Образ матері – страдниці у творчості Т.Г.Шевченка
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Образ матері – страдниці у творчості Т.Г.Шевченка
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат з української літератури
Образ матері – страдниці у творчості Т.Г.Шевченка.
Є імена, що увібрали в себе живу душу
народу, стали часткою його життя. Таким іменем для нас стало ім’я Тарас
Григорович Шевченка, чия поезія ось вже понад сто років викликає в
людях почуття гордості і захоплення своєю красою; народною мудрістю.
Бурхливий протест і гнів, що віками назрівав у глибинах народних мас,
становив джерело полум’яної творчості поета.
Мало хто і з великих людей
був за життя такий легендарно славний, такий любимий своїм народом і
водночас такий гнаний його ворогами. Рідко кому випадало стільки
страждань і мало хто, так багато віддавши людям, так небагато від них
дістав; рідко кому доля ставила стільки перепон і так люто
переслідувала, здавалося, все роблячи для того, щоб він не став тим,
ким усе-таки став. Співець любові до людини,
закоханий в земне життя, Шевченко бачив і цінував красу в людях, в
природі, в праці людській. Україна в його творчості – це, передусім,
волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба, душевна краса поборників
волі. Поет перший в українській літературі на весь голос сказав про
велич і красу народної любові до вітчизни. Саме Шевченко відкрив
світові національне буття українців, виконавши тим самим
своє історичне покликання генія і національного пророка.
Основою його творчості було
не лише висвітлення всенародного горя, але й показ становища
жінки в такому аморальному й поневоленому суспільстві. Яскравими
прикладами цього стали твори „Катерина” й „Наймичка”.
Тема „Катерини” – сумна
історія кохання дівчини з народу, одуреної легковажним аристократом.
Такий розвиток подій не є новим сюжетом в літературі, але погляд на її
проблему був свіжим, нетрадиційним. Так, автор щиро співчуває героїні і
виступає проти ідіотизму тогочасного українського селянського побуту.
У центрі твору дівчина
Катерина. Змальовуючи образ героїні, Шевченко широко послуговується
художніми засобами народної творчості. У Катерини: „карі очі”, „чорні
брови”, „біле личко”. Героїня зображена так яскраво, що постає перед
читачем, як жива. Провідною рисою її характеру є щирість, відкритість,
прагнення до щастя. Вона настільки чесна і благородна, що навіть не
підозрює в коханому негідника, Катерина цілком довіряє йому, а відтак
гине. Щоб глибше розкрити страждання дівчини на тяжкій
дорозі пошуків батька своєї дитини,
письменник тричі змальовує її у хуртовину: свище полем
завірюха”, а вона йде – шкандибає „у личаках і в одній свитині”. З
рядків твору відчувається, що автор любить свою героїню, співчуває її
горю, час від часу звертається до неї безпосередньо:
Катерино, серце моє,
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Зображаючи таким чином події, Шевченко підводить нас до розуміння
істинних, суспільних причин страждання простого народу. Поет всім
серцем ненавидить суспільство, в якому „того в’яжуть, того
ріжуть, той сам себе губить”.
Іншим, не менш колосальним твором є „Наймичка”. Якщо
Катерина – це образ – жертва, що, крім жалю, ніяких емоцій не викликає,
то Ганна – значно сильніша натура. Вона виявила неабияку силу волі і
зберегла своє життя для сина. Підкинувши його бездітним людям, Ганна
через рік наймається до них, виховує сина, а потім і онуків. Проте,
живучи навіть поряд з сином, жінка не відчуває повноти щастя: бути
матір’ю, але не називатися нею – це не стерпно. І тому Ганна, як ніхто
не бачить:
Свою долю проклинає
Тяжко – важко плаче.
Становище її дедалі ускладнюється. Син виріс, незабаром весілля, а
прийомна мати померла. Трохим з Марком просять Ганну бути весільною
матір’ю. Але жінка рішуче відмовляється від цієї пропозиції, тому що
боїться будь – чим нашкодити синові.
Найвищого напруження твір
досягає у сцені передсмертних годин наймички, коли Ганна понад усе
боїться померти, не дочекавшись свого сина з Дону. Прощаючись з Марком,
героїня вперше називає себе матір’ю:
Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я...я – твоя мати.
Такий фінал змушує здригнутися серце, схиляючись у шанобі перед силою
духу жінки, перед величчю найвищої любові – материнської.
Не минає Шевченко
цієї теми й у поемі „Сон”. Описуючи становище українського народу під
владою царського правління, він акцентує увагу і на тяжких муках жінок
- матерів, що здатні винести на собі весь цей тягар, аби тільки
нагодувати дитину: „ а там, під тином опухла дитина голоднеє
мре”, а „мати пшеницю на панщині жне”.... Віддати себе на
страждання, аби тільки зберегти щастя своєї дитини – це проста істина
кожної жінки, що несе в собі надію кращого майбутнього. Саме вона несе
життя наступних поколінь. Сучасна жінка – матір не
відрізняється почуттями і вчинками від своїх попередниць. Суспільство
змінило її соціальне становище, зробивши його набагато кращим, аніж це
було за шевченківських часів. Але дана їй Богом місія: нести вогонь
життя й безмежну материнську любов, що має рятувати світ від пекла,
зберігається й досі. Я не помилюся, якщо скажу, що жінка – це святий
грааль, у якому зібране все найкраще, найтепліше й найчарівніше у цьому
житті. До неї линуть думки, коли погано, до неї ти йдеш, коли весело.
Не має нічого в усьому всесвіті, що хотілося б оберігати так, як
хочеться оберігати жінку. |
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
