|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Олесь Гончар
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Олесь Гончар
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
ОЛЕСЬ ГОНЧАР
(Народився в 1918 році)
Славний і справжній прозаїк Олесь Гончар...
Михайло Шолохов
Письменник переважно сучасної теми,
визначний майстер слова, Олесь Гончар у своїх романах, повістях,
новелах художньо досліджує життя кількох поколінь українського народу.
Його улюблені герої — трудівники і воїни, мислителі й творці, люди з
розвинутим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і
активного діяння. У них — працьовитих, чесних, мужніх, справедливих —
живе любов до чистого неба і золотої пшениці в степах, до культури та
глибинної історії нашого народу, народів інших країн. Героям Гончара
притаманний високий ідейно-естетичний ідеал сучасної людини.
Кращі твори Олеся Терентійовича Гончара —
справді народного письменника — стали окрасою українського мистецтва
слова, збагачують вони й скарбницю літератури світової.
РАЗОМ З НАРОДОМ
Південна Полтавщина стала колискою ф
Олександра Терентійовича Гончара. Народився він 3 квітня 1918 року в
невеликій слободі Сухій у селянській родині.
Мати померла рано, зовсім молодою (1920
року), і хлопця виховували її батьки. Любов і ласку виявила до свого
внука бабуся Єфросинія Євтихіївна. «...Без неї,— писав Гончар,— певно,
я не став би письменником. В її лагідній людинолюбній натурі, в її
образі ніби втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу:
працьовитість, правдивість, безмежна доброта, обдарованість...» Вчився Олександр спочатку в рідкій
слободі, потім у селі Хорішках, а семирічку закінчив у Бреуеівці
Козельщинського району. Добрі вчителі прищепили хлопцеві любов до
художнього слова. І юний Олесь (так з легкої руки одного вчителя-стали
зводи школяра) поринув у чарівний світ образів. Вечорами читав бабусі й
тіткам «Кобзаря», захоплювався творами Панаса Мирного, Івана
Нечуя-Левицького, Івана Франка, Лесі Українки, Степана Васильченка,
Архипа Тесленка, сучасних письменників — Андрія Головка, Остапа Вишні.
У хлопця рано пробудився літературний хист: він пише вірші, оповідання,
деякі з них публікуються в дитячій пресі.
Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної
газети (с. Козельщина). Потім їде вчитися до Харківського технікуму
журналістики імені Миколи Островського (1934—1937). Закінчивши його,
працює в обласній молодіжній газеті.
У 1938 році Гончар вступає на
філологічний факультет Харківського університету. Дружна студентська
сім'я, лекції відомих професорів, тиша читальних залів Короленківської
бібліотеки і — праця, праця, праця! Студент пише художні твори — у
газетах і журналах друкує понад десяток оповідань, повість «Стокозове
поле», розпочинає роботу над книжкою про Григорія Сковороду. Але творчі
наміри і плани перебила війна.
Олесь Гончар добровольцем іде на фронт,
хоча й мав відстрочку від призову в армію до закінчення університету. В
складі студентського батальйону поблизу Білої Церкви зустрівся з
ворогом у кровопролитних боях на річці Рось. Була гіркота відступу,
трудні оточенські ночі, лікування після поранення в госпіталі далекого
сибірського міста, був незабутній визвольний похід по країнах Європи —
дорогами Румунії, Угорщини, Чехо-Словаччини. Груди фронтовика
прикрасили ордени Червоної Зірки, Слави і три медалі «За відвагу».
Війна стала другим університетом для
Гончара. Бачене й пережите просилось на папір, і він у короткі перерви
між боями пише вірші. Ці «окопні поезії» сприймаються тепер як
своєрідні заготовки для майбутніх великих творів. Поет писав про
солдатську дружбу, мужність і відвагу бойових товаришів, про їхню любов
до Вітчизни. Ось ліричний герой прощається з друзями, зі своїм
гвардійським прапором. Він певен, що інші солдати, вірні сини Вітчизни,
надійно тримають його в руках:
Усе, що разом пережито,
В походах вистраждано,— все,
Я знаю, інший гордовито
Прапороносець понесе!
(«Знамено полку», 1945).
Назавжди в пам'яті письменника зостались
побратими, які впали під кулями. Ще там, на висотах Трансільванських
Альп, у затуманених угорських степах він поклявся: “Якщо лишуся живим,
розповім про вас!”
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
