|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Павло Архипович Загребельний
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Павло Архипович Загребельний
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
ПАВЛО АРХИПОВИЧ
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
Народився Павло Загребельний 25 серпня 1924 р. в придністрянському
селі Солошиному на Полтавщині. Змалку ріс без матері. Навчається
майбутній письменник в Солошинській середній школі.
У червні 1941 р. Загребельний закінчив
десятирічку. Збирався вчитися далі, але почалася Велика Вітчизняна...
У неповних сімнадцять років пішов
добровольцем в Радянську Армію. Брав участь в обороні Києва. Навчався у
військовому училищі. У серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю
знову військове училище, і знову фронт, і тяжке поранення влітку у 1942
р.
Повернувшись у 1946 р. на Батьківщину
Павло Загребельний працює в колгоспі рідного села, а з вересня почав
навчатися на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
Спершу Павло Загребельний працював у
обласній дніпропетровській газеті, потім переїжджає до Києва – обіймає
посаду завідувача відділом прози в редакції журналу „Вітчизна”, в
1961-1963 роках редагує газету „Літературна Україна”.
З 1964 р. Павло Загребельний –
відповідальний секретар правління Спілки письменників України, у
1979-1986 роках очолює республіканську Спілку.
ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОСТІ
„Марево”. Служба на радянсько-іранському
кордоні, вивчення історії, філософії, поезії, мистецтва і культури
народів Сходу – таке підгрунтя одного з перших великих прозових творів
Загребельного – повісті „Марево”.
Окремим своїми сторінками „Марево” нагадує
фрагменти художньої енциклопедії. Так докладно і в міру, із професійним
знанням, вільно й просто, розповідає Павло Загребельний про багату й
суперечливу історію Ірану, про його примхливу природу, про
калейдоскопічно-барвисті базари Сходу, про працелюбний талановитий
народ цієї країни та про його звичаї.
На республіканському конкурсі в 1955 році
за кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей та
юнацтва повість „Марево” відзначена другою премією.
„Дума про невмирущого”. Це – пристрасна
сповідь солдата-фронтовика про безсмертя свого покоління, яке грудьми
зустріло фашистську навалу. Це мужній гімн радянській людини. це
героїчна дума про нескореність і самовідданість наших юнаків-воїнів.
Дилогія „Європа 45”, „Європа. Захід”. В
романі хроніці „Європа 45” відображено події кінця другої світової
війни на Європейському континенті, боротьбу радянських патріотів проти
гітлеризму – на фронті, у ворожому тилу, в таборах смерті. Боротьба
європейських народів з фашизмом – така провідна тема й роману-хроніки
„Європа. Захід”.
Романи привертають увагу не тільки
масштабністю вперше залучених і художньо осмислених історичних
матеріалів періоду другої світової війни, а й гостротою конфліктів:
несподівані пригоди, ризиковані ситуації. Подвійне зображення часу
зумовлює неповторну побудову дилогії. Час виступає дійовою особою.
Події у „Європі 45” розгортаються в
Західній Німеччині, Голландії, Франції, Італії, Париж, Рим, прирейнські
міста і католицькі монастирі – ось ті пункти, де відбувається дія
другої книги дилогії „Європа. Захід” – логічне ідейно-композиційне
завершення „Європи 45”. Прокляття війни. Загребельний –гуманіст
підносить голос на захист миру, дружби між народами.
„Добрий диявол”. З „Європейський циклом як
найчастіше пов’язується й воєнно-патріотичний роман Загребельного
„Добрий диявол”. Він сприймається як новітня притча. Письменником
схоплена, власне, одна апогей на в житті людини мить – нечуваної сили
шторм у відкритому морі. Прозаїк і тут іде від життя: під час шторму на
Азовському морі радянським прикордонним було врятоване грецьке
торговельне судно...
„День для прийдешнього”. Над цим романом
автор працював протягом 1961-1963 років. Твір складається з трьох
частин: „Ранок”, „День”, „Вечір”. Основу фабули становить засідання
архітектурного журі.
Згодом Загребельний так
розкриває ідейний зміст цього роману. „День для
прийдешнього” – дияволізм ХХ століття: посередність, нездарність,
недовченість. На зіткненні таланту й посередності, власне, будується ця
книжка.
„Первоміст” – це розповідь про долю одної
з найперших великих, висловлюючись по-сучасному, інженерних споруд, про
її вплив на тогочасне мислення, про ставлення до неї тогочасного люду,
який вбичав у такій величезній споруд, як перший міст через Дніпро,
мовби уособлення всієї землі й держави. Ідейний зміст „Первомосту”
історично не продукоментований, за винятком одного лише речення:
„Літописець записав коротко: „Того ж літа (6625) устрої мост через
Дніпро Володимир”. Цебто: у 1115 році. Ц все. Далі – творчий домисел,
уява.
„Євпраксія”. Павло Загребельний відтворює
історичні події останнього десятиріччя дванадцятого століття. На тлі
цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни
Євпраксії – дружини німецького імператора Генріха ІV. Дружину
всемогутнього імператора, повелителя більшої частини тогочасної
західної Європи, вразили деякі оргії, дрімуча забобонність.
Коли Євпраксії не вдалося умовити
імператора-жорсткосерця, вона бунтує – „Генріх садовить її до
в’язниці”. Мужня жінка втікає з-під охорони, вони виступає на соборі,
викриваючи Генріха перед цілим католицьким світом, її слухають чотири
тисячі церковних сановників і тридцять тисяч простого люду.
Так Європа чи не вперше познайомилась з жінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська!”
Першим на сучасну тему був роман „Спека”.
Про металургів „Придніпров’я”. Не „виробничий”, а „людинознавчий”.
Життя нового покоління робітників та
інженерів в епоху науково-технічної революції Загребельний відтворює в
романах „З погляду вічності” та „Переходимо до любові”. В них –
„гарячий зріз” сучасності.
У центрі роману „З погляду вічності” –
показ спадковості поколінь. Загребельний засуджує кар’єризм,
зрозумілість, бюрократизм, формалізм, куцо-споживацькі прагнення.
„Розгін”. Своє завдання автор вбичав у
тому, щоб „сказати про роль науки в у сучасному світі, про місце
вченого, який здатен перетворити і покращити цей світ...
чи не найяскравіше вдалося Загребельному
змалювати багатогранний характер академіка-кібернетика Петра карна ля.
Через його образ романіст розкрив подвиг нашого народу у Великій
Вітчизняній війні. Проте і центрі – тема сучасна, люди науки і
виробництва.
„Південний комфорт”. В цьому романі
Загребельний-сатирик гостро висмією шанувальників незаконного
„комфорту”.
„Безслідний Лукас”. У підзаголовку автор
уточнює: „Роман з чотирьох повідомлень” і не без фантастики”. На
останній сторінці головний герой зникає: „Лукаса не було. Не було
слідів. Нічого”. Крім елементів фантастики, твір має гострий
політично-філософський характер.
Використовуючи останні досягнення
науково-технічного прогресу, молодий американський учений Лукас прагне
удосконалити людський розум. Щоб реалізувати свою зухвалу ідею, юнак
подорожує по планеті. Передусім відвідує ті країни, де колись
зароджувалась цивілізація. Отже, „Безслідний Лукас” – це й своєрідна
художня енциклопедія історії, мистецтва.
„Диво”. – „Диво” – чи не найскладніший за
композиційною організацією роман у нашій літературі. Павло Загребельний
переконаний, що „народ диве саме завдяки міцному зв'язку часів,
безперервності традицій, великій своїй історії, тому хотілося мені
показати не просто щоденний побут моїх героїв, а їхнє історичне
тривання, їхню ходу крізь століття і тисячоліття, з минулого в
майбутнє, так виникла зухвала думка поєднати далеку минувшину з днем
нинішнім у романі „Диво”, так, власне, поєднується має замилування
героями часів віддалених з найгострішим інтересом до пекучих проблем
двадцятого віку”.
Рік 992 – початковий відлік „романного
часу”, звершуються ж розгортатися події у 1966 році. Отже, в полі зору
Загребельного –художника тисячолітня історія нашої материзни.
Сива давнини – композиційний епіцентр
„Дива”. Ядро глобального конфлікту. Час дії, як уже зазначалося, кінець
десятого – перша половина одинадцятого століть. Про той період
Загребельний-історик пише: „За поганством стать століття нашої
первісної культури, і відкидати їх не можна. Видно, то були не гірші
століття, коли Київська Русь уже в десятому й на початку одинадцятого
століття, тобто ще фактично не ввійшовши цілком у русло панівного тоді
християнства, дивувала світ своєю культурою, своєю силою, своєю
талановитістю”. Місце – древлянські землі, Київ, Новгород, Болгарія,
Візантія.
Романіст не просто белетризує старожитні
документи. Він полемізує з очевидцями тих далеких часів, переосмислює
факти і події, іноді канонізовані у працях істориків і творах
письменників. Автор „Дива” намагався відтворити, як він сам про це
пише, не тільки побут, обстановку, політичну й моральну атмосферу,
а й психологію наших далеких прапращурів.
Серед попередників, ясна річ, на чільному місці Ярослав Мудрий.
У полеміці проти перебільшення значення
культури Візантії, й християнства Загребельний іде далі Семена
Скляренка.
Загребельний-історик переконливо доводить, що могутня держава спиралась на місцеві сили й традиції:
Тож ведучи мову про „історичний роман Павла
Загребельного „Диво”, слід неодмінно мати на оці джерела і рушійні сили
формування світоглядних категорій та своєрідної культури нашого народу.
Павлові Загребельному вдалося відтворити
процес виявлення і формування великого мислительського таланту вихідця
з глибини трудового народу. Життєвий і творчий досвід нашого далекого
предка втілений в славнозвісному архітектурному шедеврі.
Отже, головний об’єднуючий центр – це
образ Софії Київської, незвичайного дива, що „ніколи не кінчається і не
переводиться”. Своєрідний образ епохи. Він створений у „Диві” шляхом
застосування нових жанрово-стильових та образних засобів художнього
реконструювання соціально-моральної природи наших далеких предків, їх
характерів, взаємин, подій, суспільних обставин, деталей громадського й
побутового життя назавжди втраченого світу.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
