|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Розвиток культури і літератури м. Рогатина
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Розвиток культури і літератури м. Рогатина
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
РОБОТА
до диференційованого заліку
на тему:
“Розвиток культури
і літератури м. Рогатина”
Опільський
край – одне з найкращих місць на Україні. Приваблює тут усе: гористий
ландшафт, лісові масиви, пишнотравні луки і заплавах Гнилої Липи. І
очевидно, ґрунти, найродючіщі в наших околицях. Площа Рогатина
становить 15 квадратних кілометрів. Місто перетинається річкою Гнило
Липою, потічком Бабинка.
Місто Рогатин – районний центр
Івано-Франківської області з населенням близько 10 тисяч жителів. Воно
має давню і велику історію. Перша історична згадка датується 1200
роком. Про походження назви міста достовірних джерел немає. За легендою
Рогатин зобов’язаний своєю назвою великій кількості оленів-рогачів, що
тут водилися. Навіть на горбі міста Рогатина є ріг оленя із сімома
ріжками, а поруч латинська буква “R”. Ще вважають, що перше поселення,
яке виникло на території Рогатина, було огорожене частоколом або, як
тоді називали, тином, і трансформація слів “рогатий тин” дала назву
Рогатину.
Впродовж своєї історії місто піддавалось
набігам багатьох завойовників. Місто зазнавало спустошення з боку
ординців, польської шляхти, австрійських магнатів.
На Рогатинщині з покоління в покоління
успадковували патріотичні традиції, на сонові яких зростали блоці за
волю України. Рогатинщина може гордитися своїми синами і дочками, а
вони – тим, що батьківщина їх, - земля, де народилася і виросла
Роксолана – Настя Лісовська. Вона стала дружиною правителя Османської
імперії Сулеймана ІІ Пишного, ввійшла в історію з гордо піднятою
головою. Вона робила все, щоб зменшити набіги ворогів на рідну
українську землю. Про Рогатин збереглося багато архівних матеріалів.
Найбільш яскравим документом є дві магістральські типи
міста, а також сотні громадських і земських актів. Значну
кількість статей і нарисів написанню про Рогатин, але дата заснування
міста викликає полеміку. Привернула увагу рукописна книжка під назвою
“Хроніка міста і церквей в Рогатині”, яка написана в другій половині
ХІХ століття Дмитром Біленьким і довгий час зберігалася у церкві Різдва
Пресвятої Богородиці. Книжка написана каліграфічно тодішньою галицькою
мовою з ухилом до церковнослов’янської. Вона має дев’ять розділів:
1) Місто Рогатин; 2) Укріплення міста; 3) Народність; 4)
Привілеї міста; 5) Інституції; 6) Звичаї й обряди; 7) Церкви, костел,
монастирі; 8) Оновлення церкви; 9) Доповнення до “Церков приходская
мурована”. У розділі “Народність” автор, базуючись
на “Хроніці Кромера”, зазначає що в 1200 році в Рогатині “Архімандрита
резидовая, тож і Рогатин уж до поважних міст числился.”
21 вересня 1999 року в день світлого
праздника Різдва Пресвятої Богородиці виконавчий комітет вирішили
відзначити 800-річний ювілей міста.
Цей ювілей повинен стати поштовхом для
перетворення перифірійного містечка в сучасній культурно-історичний
центр. Кажуть, що місцевість подарована самим Господом, тобто власною
історією, географічним, географічним положенням.
Рогатин багатий на пам’ятники архітектури
і живопису, він дав чимало знаменитостей – науковців, художників,
архітекторів, композиторів, педагогів – відомих далеко за межами
України.
Хочу привернути увагу до пам’ятників
архітектури нашого міста. В першу чергу згадую про церкву Святого Духа.
Вона належить до найвизначніших пам’яток давньоукраїнської дерев’яної
архітектури і монументально-декоративного мистецтва ХVІ століття.
В інтер’єрі знаходиться виличний
іконостас, виготовлений на замовлення Рогатинського церковного Братства
1650 року. Іконостас – це безцінна скарбниця не тільки для рогатинців,
але й для України.
Церкву Святого Духа постійно
відвідують туристи, школярі міста і району приходять вірні у Христі за
покликанням власних сердець, щоб віддати належне творінню розуму і рук
наших талановитих предків, низько поклонитися мистецькому генію, серцем
доторкнутися до історії.
Зараз тут відкрито музей архітектури і
живопису ХVІ – ХVІІ століть. Першою з віком храмовою спорудою міста є
церква Різдва Пресвятої Богородиці. Пам’ятка архітектури – церква
Різдва Пресвятої Богородиці свідчить не тільки про глибину творчої
думки майстрів минулого, але і про високу культуру наших сучасників.
Церква тричі горіла, але знову відбудовувалась, і дійшла до наших днів
у своїй величі та красі. В церкві встановлена меморіальна дошка в честь
загиблих воїнів УПА. Вона була відкрита в 1929 р. Золотими буквами
викарбовано 16 імен. Завдячуючи громадкості міста, меморіальна дошка
реставрована 1992 р. Вона знаходиться на висоті очей і серця, нагадує
нам про безсмертний подвиг в ім'я незалежної України.
У центрі міста красується пам’ятка
архітектури ХVІІ століття – костел святого Йоснера, збудований 1666
року. Впродовж декількох століть костел є культовим місцем для парафіян
римо-католицького обряду. Він одночасно був пристосований для захисту
жителів міста від нападу турецьких і татарських грабіжників.
У східній частині Рогатина розміщена
дерев’яна церква святого Миколая. Це пам’ятка архітектури державного
значення.
Святомиколаївська церква і триярусна
дзвіниця побудовані в 1729 році і мають неабияку архітектурну цінність.
Споруда вражає своїми пропорціями, великими банями та вишуканістю
архітектурних форм, а також іконостасом ХІХ століття, п'ятиярусним,
різьбленим, позолоченим.
Гордістю міста є будівля колишньої
української приватної гімназії ім. Володимира Великого, яка відкрила
свої двері у 1909-1910 навчальному році. вона збудована винятково на
народні пожертвування, у спорудженні храму науки брали участь, в
основному, жителі Рогатинського повіту.
Тут працювала ціла плеяда талановитих
педагогів, таких, як Михайло Галушинський, Антін Лотоцький,
Микола Крин-Безгрішний. Українську молодь навчали письменники Осип
Турянський, Денис Лукіянович, Антін Крушельницький, історик Іван
Крип’якевич.
Заслужили шани і поваги видатні громадські
діячі, священики, передова інтелігенція міста і Микола Чайковський,
Андрій Горгула, Роман Грицай, Василь Ратич, Михайло Пиріг, отці Павло і
Теодозій Кудрики, композитор Борш Кудрик.
Гімназія була закрита у 1938 р. з приходом більшовиків. Але з 1991-1992 її відновлено.
Одночасно із святкуванням 800-річного
ювілею міста планується спорудити пам'ятник Роксолані, який мав стати
золотими воротами на шляху до Рогатина.
Багато вихованців середніх шкіл Рогатина
закінчили вузи, стали вченими. Я.П.Кісь - доктор історичних наук,
професор Львівського університету, Ф.Ф.Цап – науковий працівник
Кримської обсерваторії, Л.А.Пиріг – кандидат медичних наук, Л.І.Іванків
– кандидат фізико-математичних наук.
Тільки в радянській час трудящі дістали
змогу повністю розкрити свої здібності. Характерним щодо цього є
життєвий шлях С.Р.Дзевіна - директора Рогатинської музичної школи. Він
виходець з села Далинян Рогатинського району. У 1937 року, коли
хлопцеві було два роки, його батько продав останній клаптик землі і
вирушив з сім’єю до Аргентини. Але щастя там він не знайшов. Сім'я жила
в постійних нестачах. Батько брав участь у страйковій боротьбі. 1957
року сім'я Дзевіна повертається на батьківщину.
В Рогатині народився І.А.Крушельницький –
1905-1934 рр., письменник, критик, графік і музикознавець та С.Г.
Яричевський – 1871-1918 рр. – автор реалістичних оповідань і віршів з
життя селян, робітників та інтелігенції. Відомий він і як перекладач.
Богдан Каємій народився 1942 року на
хуторі Стиранівка на Рогатинщині. Закінчив філологічний факультет
Львівського університету імені І.Франка, працював учителем української
мови та літератури у Лопушиянській восьмирічній школі на Львівщині,
тепер – на ниві освіти у Львові. Автор кількох гумористичних книжок.
Усмішки: “Шанувальник сміху”, “Чемпіон”.
Олесь Васильович Лупій народився 28
березня 1938 року. Після закінчення Київського університету працював у
редакціях “Молоді України”, “Літературна України” звідки був звільнений
за статтю “Собори душ людських” про роман Олеся Гончара.
Лауреат Державної премії України ім.
Т.Шевченка. Автор багатьох книг поезій і прози, зокрема таких романів,
як “Милява”, “Грань”, “Нікому тебе не віддам”, “Падіння давньої
столиці”, “Гетьманська булава”.
Написав сценарії художніх фільмів
“Малуша”, “Багряні береги”, “Данило – князь Галицький”. Написав також
видатну поему “Земне весілля”. Видатна історична постать – Микола
Крина-Безгрішний – літератор, мистецтвознавець, редактор, учитель
української мови і літератури гімназії ім. Володимира Великого в
Рогатині.
Також був видатний скульптор Михайло
Ситник – взявся за виготовлення меморіальної таблиці, яка буде
встановлена на будинку-музею Миколи Крина-Безгрішного. Дмитрів Григорій – лікар, громадський
діяч радикального напрямку (1796 р. с. Черче, Рогатинського повіту).
Народився в селянській родині. Навчався у
Рогатинській та Львівських гімназіях. Під час першої світової війни
його родину евакуйовано під Відень, а Григорій два місяці відбув у
концтаборі Тальргоф. У 1915 р. його мобілізовано до війська. По війні поступив на медичний факультет Празького університету.
Восени 1925 р. повернувся до Рогатина.
Нострифікував лікарський диплом у Варшавському університеті, а згодом у
1934 році виїхав до Парижа на курси рентгенології. Опісля практикував у
Рогатині та займався громадською роботою в “Просвіті”.
У 1941 р. його заарештовано гестапо і він
пробув 7 місяців у тюрмі. Навесні 1942 року був звільнений і почав
працювати у Лейпцігу. Навесні 1944 року евакуйований до Німеччини,
працював табірним лікарем.
Капітан Дмитро – 28.10.1900, с. Добринєв
Рогатинського повіту. Після повернення зі Східної України, перенесення
тифу, однорічного ув’язнення польською владою повернувся додому. В 1922
року закінчив Бережанську гімназію. Медичні студії почав у Віденському
університеті, потім продовжував в Українському університеті, а закінчив
медичний факультет у Краківському університеті. В 1939 році відкрив
приватну практику в Калуші. За більшовицької влади завідував районним
відділом охорони здоров'я в Перегінську, а за німецької окупації займав
становище повітового лікаря на Калущині. Був заарештований гестапо як
заложник. У 1949 році приїхав до США. В 1954 році нострифікував диплом,
а в 1956 році перейшов на штатну посаду в Вястерський психіатричний
центр.
Комарянський Мирослав – 14.06.1901 року.
с. Сарники Рогатинського району. Народився в сім'ї священика. 17-літнім
юнаком взяв участь у листопадовому зриві 1918 року у Львові, а потім у
складі 8-ї бригади УПА пережив усі воєнні злигодні. У 1922 році
закінчив Бережанську гімназію, виїхав до Відня на медичні студії. У
лютому 1929 року закінчив Віденський університет, після нострифікації
диплома відкрив приватну лікарську практику в с. Букачівцях біля
Ждорова. Наприкінці другої світової війни виїхав до Відня, а потім до
Ляндека, де працював лікарем у таборі для переселенців.
Онуфрик Петро – 1899 року с.Пукове
Рогатинського повіту. Середню освіту здобув у приватній гімназії в
Рогатині. Після війни закінчив медичні студії в Празі, де брав активну
участь у студентському житті. Повернувшись у Галичину, нострифікував
диплом і відкрив приватну лікарську практику у Рогатині. В роки другої
світової війни став головним лікарем Рогатинської лікарні. Наприкінці
війни виїхав на Захід, працював у британській зоні окупації Німеччини.
Звідти емігрував до США. Помер від інфаркту міокарда.
Сайкевич Михайло – 1910, Бурштин
Рогатинського повіту – лікар, громадській діяч. Закінчив Українську
Академічну гімназію у Львові. після повернення до Львова
спеціалізувався з рентгенології у “Народній лічниці”, а згодом працював
рентгенологом в університетській клініці.
Юзич Володимир – лікар, громадський діяч.
Яворській Теофіль – лікар, працював військовим лікарем.
Використана література:
> “Українські лікарі Прикарпаття”.
> “Перевал” – літературно-художній і політичний журнал.
> “Історія міст і сіл Івано-Франківської області”.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
