|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст.
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст.
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
РЕФЕРАТ
на тему:
“Розвиток літератури, освіти та науки у 20-30-х роках ХХ ст.”
На
початку XX ст., в період імперіалізму, У зв'язку з дальшим зростанням
потреби і в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом
революційного руху мережа навчальних закладів і учнів та студентів у
них збільшувалися. У 1914/15 навчальному році на Україні налічувалося
26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалися 2,6 млн. учнів. У 27
вузах навчалося 35,2 тис. студентів. Але все це далеко не задовольняло
потреби внаслідок чого близько 70 % населення не вміли читати й писати.
На Україні широко розвивалася хімічна
наука. З питань органічної хімії ряд цінних праць дав професор
Київського університету С. М. Реформатський (1860—1934), з фізичної
хімії — учень М. М. Бекетова, професор Харківського університету І. П.
Осипов (1885—1918).
Багато видатних учених на Україні
працювали в галузі біології і медицини. Київську школу зоологів
заснував визначний морфолог, і пізніше академік О. М. Сєверцов
(1866—1936), який з 1902 до 1911 р. був професором Київського
університету. Там же професор — ембріолог і цитолог рослин С. Г.
Навашин (1857—1930) провів важливі дослідження з ботаніки.
Загальне-визнання дістали праці професорів Харківського університету В.
М. Арнольді (1871—1924) — відомого ботаніка-морфолога, засновника
харківської школи альгологів; В. Я. Данилевського» (1852—1936) —
фізіолога, одного з основоположників ендокринології; М. П. Трінклера
(1859—1925) — талановитого хірурга; Л. Л. Гіршмана (1839—1921) —
видатного офтальмолога та ін.
Багато зробили вчені України —
епідеміологи і мікробіологи М.Ф. Гамалія (1859-1949), Д. К. Заболотний
(1866-1929), патологоанатом і бактеріолог В. К. Високович (1854—1912)
та ін. для подолання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ,
туберкульоз та ін. Борючись проти епідемій, вони брали участь в
експедиціях до Індії, Китаю, Аравії, Месопотамії та в інші місця.
Нa початку XX ст., незважаючи на
переслідування з боку царського уряду й правлячих кіл Австро-Угорської
монархії, видання книг, журналів і газет на Україні, особливо в період
революції 1905—1907 pp., коли царизм змушений був послабити чинність
Емського акта 1876 p., розширилося.
У Східній Галичині і на Північній Буковині
виходило ряд „.Шалів, які відігравали значну роль у громадському й
літературному житті. Це були: «Літературно-науковий вісник» (1898—
1914), «Молода Україна» (1900—1903), «Світ» (1906—1907) та ін. Найбільш
важливим серед них був «Літературно-науковий вісник», яким протягом
десяти років фактично керував І. Франко разом з своїми однодумцями В.
М. Гнатюком та О. С. Маковеєм. У цей час (1897—1906) він мав
демократичний характер. У 1907 р. «Літературно-науковий вісник» було
переведено до Києва, керувати ним став М. Грушевський, і він став
буржуазно-ліберальним, а потім і буржуазно-націонадістичним виданням.
Наприкінці XIX — на початку XX ст., коли
визвольний рух у країні вступив у свій вищий, пролетарський етап, на
розвиток художньої літератури, як і всієї культури, дедалі більший
вплив справляли ідеї марксизму-ленінізму, революційна діяльність
більшовиків і боротьба робітників та селян. У той час на Україні
продовжували свою творчість видатні революційно-демократичні
письменники І. Я. Франко, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський, Леся
Українка та ін.
В епоху капіталізму продовжувала
розвиватися усна народна творчість, її характерною рисою було передусім
те, що дедалі більше з'являлося історичних пісень і народних дум, у
яких відбивалося тяжке життя робітників на заводах, фабриках, шахтах та
інших капіталістичних підприємствах («Вітер з поля, хвиля з моря», «Як
у Карлівці на заводі», «Хто в заводі не бував» та ін.). З великою тугою
розповідалося і про нестерпний гніт, якого зазнавали наймити й наймички
в поміщицьких маєтках та куркульських господарствах (пісні «Ой горе
нам, молодим», «А хазяйський син рано пообідав», «Та тече річка
невеличка»), а також про поневіряння емігрантів у чужих краях.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
