|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Роман Іваничук
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Роман Іваничук
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Роман Іваничук
Імя Романа Іваничука як письменника пов’язується в читкацькій
уяві передусім з його історичними романами “Червоне вино”,
“Манускрипт з вулиці Руської”, “Вода з каменю” та “Четвертий вимір”.
Вони займають на сьогодні основне місце у його творчому доробку,стали
вагомим набутком української прози. Саме за історичні романи письменник
удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка. Та в його історичній
романістиці видно не просто зображення тих чи інших подій минулого, не
реконструкцію тих чи інших періодів, а постановку
соціально-філософських і моральних проблем, які хвилюють наших
сучасників. З другого боку, в новелах і повістях про те, що
відбувається на наших очах теж розмикаються рамки зображеного
охоплюється велика часова перспектива що, сягає подій, які стали
історією.
Шлях Романа Іваничука як відомо починався
з новелістики, яка стала для нього одним з найулюбленіших жанрів і якій
він вірив досі. Перше його оповідання: “Скибка землі”, надруковане в
студентському альманасі Львівського університету ім. І
Франка (шкода,
випуск альманаху не став
традицією у вузі ,звідки вийшло й виходить чимало
обдарованих письменників ) ,похвалив Максим Рильський, а
перша книга новел “ Прут несе кригу” (1958) не тільки зачитувалася до
дірочок у студентських гуртожитках , а й була схвально
зустрінута літературною критикою.
У чому полягав секрет молодого
письменника? Передусім, звісно, в таланті автора, його
вмінні спостерігати нове в житті, а також у засвоєнні уроків
класики, передусім принципів психологізму В.Стефаника і
М.Коцюбинського, у прагненні поєднати тонку спостережливість, точність
деталі з глибоким внутрішнім ліризмом. “Бузьків вогонь”,
“Доктор Бровко”, “Батько” і сьогодні читають з тією ж безпосередністю
сприймання, з якою людина згадує молодість, ніби скидаючи з
плечей досвід зрілості… Так популярність твору
залежить у першу чергу від таланту,
забезпечується новизною художнього світу.
Історичні твори Романа Іваничука потребують окремої розмови.
Зрештою, про них немало сказано,
найприкметнішою рисою автора визнається вміння заглибитись у
духовну атмосферу епохи, знаходитися в цій атмосфері неперехідні
вартості, здатні сходити й колоситися через століття. Духовність тут
широкого плану, вона має своїм джерелом і драматизм пісні та думи, і
вченість східних філософів, і фольклорну та переосмислену релігійну
символіку міського простолюддя, і поглиблене соціальне й
історично-філософське дослідження ідейних основ народних рухів, і
прискіпливе занурення у витоки народження нових ідей та формування
нових носіїв.
Недарма в останніх романах письменника
так вражає його вміння творити колоритний і
цілісний у своїй мозаїчній послідовності колективний портрет Львова –
невід’ємний фрагмент духовного портрета епохи.
Книга повістей, яка пропонується увазі
читачів, є своєрідним синтезом ліній дотеперішнього розвитку
письменника і, здається, тільки й могла виникнути на основі здобутого
ним раніше в новелістиці й романістиці, у розробці історичної та
сучасної тематики.
“Сьоме небо”, “Місто”, з повною підставою
можна вважати цілісним твором незважаючи на те, що кожна з повістей
написана в різний час, кожна має свою проблематику, своє
ідейно-смислове осердя і свою тональність.
З історичною романістикою прозаїка
“Місто”, єднає зосередження на ядрі проблеми (свій акцент
має кожна з повістей), з новелістикою – специфіка побудови з
асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду,
часто з опусканням проміжних ланок асоціацій, та ще прихований десь у
глибині ліризм, що не тільки виражає настрій, а й зосереджує в собі
інтелектуальну напругу.
Формуючи книгу
повістей “Місто”, автор обрав хронологічний принцип
розташування творів, хоч він і не збігається з датами їх
написання. Найпізніша
за написанням і перша за хронологією подій, отже, й
розташуванням у книзі,
повість “Сьоме небо”. Її можна
назвати й найбагатшою в плані
порушених проблем, які автор не ставив, принаймі не
акцентував, у жодному з попередніх творів ,а також найбільш цікавою з
огляду на спосіб характеротворення і художньої
типізації.
“Сьоме небо”
- повість – полеміка. В ній від першої до останньої сторінки
точиться напружена філософсько-ідеологічна дискусія, що має виразне
політичне забарвлення. Це та прелюдія, яка визначила пізніше вчинки
персонажів, розташування їх по той чи інший бік барикади у час
випробувань на саму людяність - у роки Великої Вітчизняної війни з
фашизмом. Довгі й, здавалося б безпредметні суперечки, що їх ведуть між
собою троє колишніх гімназистів, опинившись у перші дні війни в глухому
гуцульському селі, яке вал німецько-фашистського вторгнення на якийсь
час обминув великими трактами, - ці суперечки в далекому закутку краю,
”на сьомому небі” високої гори Лисинки, по-своєму вводить
читача в саму серцевину подій, у людські душі, крізь які
проходить війна і які багато в чому згодом визначить
результат грандіозної битви, кажучи Франковими словами, “чоловіцтва зі
звірством” Три персонажі повісті - вчитель Богдан Зарицкий,
прозваний Страусом, нотаріус Мирон Костецький та бухгалтер Роман
Заставний - концентрують у собі ядро проблематики, яку автор ставить у
творі. Кожен з цих персонажів усім своїм попереднім
життям виробив для себе певну філософську доктрину, що в
звичних, унормованих обставинах трималася при собі, в даній ситуації
виявляється явно і навіть підкреслено.
В “Сьомому небі” результату ще
немає, тут розкрито лише процес розмежування думок, поглядів, яке
згодом багато в чому визначають лінію поведінки, конкретні
дії
персонажів.
“Нам судилося на цій горі проявитися, мов
фотоплівка у проявнику, - думав Страус, дивлячись на бліде, сковане
жовнами
Миронове обличчя. Тільки б не забути: те,
що біле, на позитиві стає чорним. Тільки б не
забути…”
За своєю побудовою “Сьоме небо” повість дещо не звична у творчості
Романа Іваничука, певною мірою експериментальна. Поетика її
ґрунтується не на оповідності, а на інтелектуальному
самовияві персонажів. У процесі полемічно загострених
діалогів окреслюються герої-антагоністи, дію рухає постійне
поглиблення протистояння між ними. Внутрішня контрастність
виступає як основний структурний принцип твору, де кожне з понять, що
складають ідейний комплекс повісті, має свого антипода,
виявленого прямо або підтекстом:
“сьоме небо” сприймається не лише як
втілення висоти, недоступності чи спостережного пункту для
вироблення стратегії дії, а й як “Мертвої зони”,
бездіяльність; кров, що їх несе з собою фашизм (першою жертвою стає
малий
Василько), контрастують з
фривольністю старої галицької пісні “Бо війна війною”, яку наспівує
Мирон і мотив якої проходить через увесь твір;
Новела “Байкал “ не випадково
вписується в загальний задум повісті “Місто” і циклу “На
перевалі”: вона є моментом зв’язку між ранішніми і теперішніми новелами
Романа Іваничука. Психологічна напруга нових творів прозаїка, яка
поставила на місце перебігу зовнішніх подій і логіку характеру,
викликала значні зміни в поетиці автора.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
