|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Романіст Іван Григурко
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Романіст Іван Григурко
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
на тему:
Романіст Іван Григурко
У кожного письменника є своя заповітна
земля. Велика, неосяжна й неповторна. На її просторах, серед її людей
митець знаходить основні теми, конфлікти й образи для своєї творчості. Була своя земля і в талановитого українського письменника Івана Григурка. Це – Таврія.
Дитинство І.Григурка пройшло в одеських
степах. Після дитячого будинку – служба в армії, навчання в Одеському
університеті. На студентські роки припав пошук своєї дороги у
літературі. А глибше пізнати життя й самобутньо його висловити, знайти
свій неповторний почерк Іванові Григуркові допомогла саме Херсонщина –
“серцевина Таврії”, як величав нашу землю письменник. Будучи спершу кореспондентом
“Ленінського прапору”, а згодом і “Наддніпрянської правди”, на початку
70-х років ХХ століття він знайомиться з трудівниками степів, вивчає
життя, побут, вникає у їхні турботи, запам’ятовує обличчя, характери,
мову. Іван Григурко прожив стрімке й напружене
життя. Довжиною в сорок років. Дванадцять з них були віддані
письменницькій праці. Основна його літературна форма – середня
й велика проза. Григурко – повістяр і романіст. Ним написано повісті
“Роса”, “Гавертій”, “Путина” і романи “Канал”, “Далекі села”,
“Ватерлінія”, “Червона риба”. І.Григурко був письменником, який працює
до останніх днів. Основну роботу над романом “Червона риба” безнадійно
хворий прозаїк завершував у лікарні, за кілька днів до смерті. Цьому
твору випало стати останнім у його творчій біографії. Роман вийшов у
Києві через два роки по смерті, у 1984 році. Роман “Червона риба” написано на
матеріалі побутового, соціального й духовного життя півдня України і
розповідає про працю рибалок, охорону заповідної фауни, напружені будні
журналістів. Провідна дія відбувається на риболовецькому етапі, в селі
Комишани і в таврійському заповідникові, розташованому на Слов’янській
косі (у якій неважко розгледіти Кінбурнську косу). В романі кілька сюжетних ліній.
Головна з них побудована на розвитку
образу Роберта Журибіди. Це допитливий і мислячий юнак, котрий
тільки-но успішно закінчив десятирічку й шукає себе, свою дорогу в
житті. Підкреслюючи у своєму героєві максималістські риси, письменник
повідомляє, що Роберт критично оцінює життєву позицію, діяльність своїх
батьків і вважає їх людьми самовдоволеними, інфантильними, які дбають
лише про матеріальний статок і власний душевний комфорт. На знак
незгоди з їхньою життєвою позицією молодий герой залишає рідний дім.
Він мріє вступити до інституту. Проте волею долі Роберт опиняється біля
Чорного моря, на Слов’янській косі, де стає рибалкою. Письменник змальовує, з якою
наполегливістю, а нерідко й фанатичною мужністю Роберт Журибіда
оволодіває несподіваним для нього ремеслом. За характером Роберт є добрим, чуйним, він тонко розуміє природу.
Особливе місце у творі посідають взаємини
головного героя і Таї, гімнастки з Києва. Роберт спершу підсвідомо, а
потім усе виразніше розуміє, що з дівчиною, в яку він закоханий, у них
різні моральні цінності, що духовно близькими, рідними стати вони
ніколи не зможуть. Створюючи картини життя свого героя в
риболовецькій бригаді, І.Григурко проводить думку, що гартування
трудових навичок саме по собі ще не гарантує формування у людини
цілісного морального світу. Роберту не вистачає вміння розбиратися у
людях. Під впливом бригадира Нестеровича він починає торгувати рибою,
продавати її “наліво”. Життя зблизька виявляється зовсім не таким, яким
воно малювалося у романтичних юнацьких мріях та прожектах. Журибіда доходить висновку, що
“кришталево чесних”, “з повною совістю” людей навколо нього немає, що,
можливо, їх навіть не існує взагалі, що реальне життя – це шлях етичних
компромісів, а то й відвертих моральних поступок. Кінець домінантної сюжетної дії є
драматичним, хоча й не позбавленим закономірності. Спійманий під час
протизаконного вчинку, Роберт потрапляє до виправно-трудової колонії. У
дуже гіркий для свого героя час розлучається з ним письменник. Все ж,
як це часто буває у творах вітчизняної літератури, художник дає надію
сподіватися, що Роберт Журибіда знайде в собі сили повернутися у
“велике море вільного життя”. Традиційним для української літератури є
образ Данила Передрія. З ним пов’язані друга сюжетна лінія роману й
авторська уява про моральний ідеал. Передрій – єгер і охороняє тваринницький
світ заповідника. Він корінний таврієць, людина суворого життєвого
досвіду. Незважаючи на свій літній вік, єгер по-юнацьки відданий
роботі. Він виконує свою справу з самовіддачею, подвижницьки. Саме
тому, будучи беззбройним, старий єгер женеться за затятим браконьєром. Третя сюжетна лінія “проходить” через
долю молодого журналіста Іллі Стана. Енергійним і захопленим газетярем
керує прагнення розкрити у своїх репортажах, статтях характер і дух
життєвої творчості мешканців Таврії. У складних ситуаціях він завжди
займає чітко визначену позицію, відкидає компроміси. Останній роман Івана Григурка – це твір
гостропроблемний, духовно загострений. Значною мірою письменник досягає
цього виведенням образів, котрі сповідують концепцію комфортного життя.
Найбільш виразним серед них є Стас,
столичний аспірант. Він виступає теоретиком, апологетом підкреслено
раціонального ставлення до життя. Стас наділений неабияким інтелектом.
Він часто хизується своєю розумовою розвиненістю й відточеністю. Стас
упевнений у собі й своїх життєвих перспективах, соціальних можливостях.
Він належить до найцікавіших,
найоригінальніших образів І.Григурка. Як це часто трапляється з
персонажами, які змальовуються з негативними художніми знаками, Стас
вийшов напрочуд “живий”, знайомий, типовий. Він живе логікою, теоретичними
комбінаціями. Проте вони спрямовані на досягнення практичного зиску.
Він все оцінює, тобто знаходить усьому ціну, насамперед у власних очах.
Стас розподіляє людей на дві категорії – нижчих, тобто тих, хто працює
фізично, і вищих – інтелектуалів. Себе, звичайно, він зараховує до
представників непересічного інтелекту. Йому властивий етичний цинізм,
якого він не соромиться. Його ідеал – забезпечене, всебічно комфортне
життя. Стас любить себе, свої думки, він чекає від життя насолоди й
живе заради цієї насолоди. Образ Стаса протиставлено іншим
концептуальним персонажам “Червоної риби” – Роберту Журибіді, Данилу
Передрію, Іллі Стану. На відміну від них, молодий аспірант
живе заради себе й не приховує цього. На відміну від них, на життєві
ситуації він дивиться крізь призму користі. Його дії зумовлені
критерієм “вигідно – невигідно”. Стас не шукає істин – він їх знайшов.
Сенс його життя полягає у реалізації принципів власного матеріального й
душевного комфорту. Він не романтик, а послідовний і відвертий
прагматик, що теоретично обґрунтовує свою духовну позицію.
Антитеза “Стас – Роберт, Данило, Ілля”
покликана була, згідно авторського задуму, відтінити негативні риси,
якості молодого інтелектуала-науковця. Можливо, Іван Григурко навіть
вбачав у ньому етичний антиідеал. Критичне зображення Стаса спрямоване
в романі на розвінчання цього образу. Письменник зображує його
егоїстичним, самозакоханим, з виявами жорстокості. У тексті твору Стас
інколи підкреслено негативізується, а його інтелектуалізм – знижується.
Проте непривабливі якості, помножені на
розкутість, інтелектуальну самодостатність Стаса, роблять цей образ, що
малювався як духовний контрідеал, по-своєму навіть привабливим. Це тип молодої людини, як вона є, з її
вадами й специфічними достоїнствами, з широкими матеріальними потребами
й нахилом до граничного самовираження. Це тип молодої людини, яка живе
не ідеальними уявленнями про світ, а реальними матеріальними
інтересами. За письменницькою концепцією, Стас не повинен був викликати
симпатій, співчуття. Але у його образі є те, що це співчуття все ж таки
викликає. Й саме тому, що це один з найбільш реальних, суперечливих
характерів роману. Композиція “Червоної риби” неоднорідна й
непроста. Для надання масштабності й динамічності сюжетній дії Іван
Григурко часто використовує прийом ретроспекції, поширений у сучасній
українській, російській та західній літературі. А для того, щоб повніше
змалювати духовний світ головного героя, романіст уводить форму
щоденникових нотаток Роберта Журибіди.
Є всі підстави визначити жанр останнього
твору Івана Григурка як соціально-етичний роман. У ньому порушено
проблеми становлення молодої особистості, взаємовідносин “батьків” та
“дітей”, долі кохання й моральних принципів, впливу духовних канонів
індивідуальності на її життєвий шлях. Роман Івана Григурка “Червона риба” – це
морально-етичний заповіт письменника, його останні побажання
сучасникам, глибока пісня любові до рідного Таврійського краю, його
виразних і непересічних людей.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
