|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському фольклорі
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському фольклорі
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
з курсу “Фольклористика”
на тему:
Синкретизм поганських та християнських вірувань в українському фольклорі.
Людина завжди намагалася пояснити
світ, який її оточував, що в первісні часи призвело до появи міфів, з
яких поступово сформувалась міфічна символіка. Остання в свою чергу
лягла в основу фольклору. Досліджуючи фольклор, можна зрозуміти
характер народу- носія. В ньому досить чітко відбиваються етичні й
естетичні погляди народу, а також його сучасні й залишки колишніх
вірувань.
З появою міфічного епосу закладаються
перші підвалини моральних переконань народу, виражаючи у надприродних
істотах, в богах і героях не лише релігійні, але й моральні ідеали
добра і зла.
В українському фольклорі
яскраво простежується поєднання християнської символіки з язичницькими
віруваннями наших предків. Введення християнства на Русі спричинило
величезний
переворот в світогляді і побуті східних слов’ян. Нові християнські
(православні) уявлення прищеплювалися дуже повільно. На це пішли
тисячоліття. Але і після цього засвоїлися вони народом не в чистому
вигляді, а переосмислені через призму давніших вірувань. Християнство
породжувало свої власні легенди, що поєднувались та змішувались з
язичницькими переказами. Це призвело до виникнення того явища, яке
давні пастирі називали “двовірством” , з особливим світоглядом, що
залишився в народу й дотепер.
Можливо тому, що більшість язичницьких богів не мали яскраво
вираженого злісного характеру, християнська церква не вела з ними такої
жорстокої боротьби, як з язичництвом в Західній Європі. Значна частина
язичницьких персонажів та вірувань трансформувалась в складову частину
православія. “Спочатку засвоєння православ’я йшло шляхом його
оязичнення. Потім, коли православ’я стало панівним, розпочався процесс
православізації
язичницьких образів. За формою і хмістом праволав’я утверджувало
себе на основі національної культури, підвалини якої були закладені іще
в язичницькі часи.” [Теклюк А., ст.7]
Український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і
досяг розквіту ще задовго до прийняття християнства на Русі. Ще до
прийняття християнства східні слоов’янські племена витворили свою
багату міфологію, що базувалася на народних віруваннях, які носили
анімістично-магічний характер. Хоча Нечуй-Левицький вважав, що “ще його
міфологія не розвилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже
рання візантійська християнська просвіта захопила і спинила її в самому
процесі розвиття, повернула духовне життя українського народу на іншу
стежку і занапастила багато цікавого для науки в українській
міфології.” [І.Нечуй-Левицький, ст.3] Християнська церква переосмислила
багато народних звичаїв і багатьом з них надала християнського
забарвлення. Найяскравіше це можна простежити на прикладі християнських
святих. Деякі язичницькі боги частково злилися з цими святими і люди
продовжували їм поклонятися під новими іменами. Наприклад функції
Перуна (володаря блискавок і грому, покровителя воїнів)
частково переймають на себе святі громовики: Ілля(20.08), Михайло,
Кирик(15.08) та ін. Функції Волоса частково перейняв на себе святий
Власій. Але найяскравішим прикладом такого поєднання може служити свято
Івана Купайла(24.07). Купайло - язичницький бог плодючості, земних
плодів, радості, злагоди та любові. Як писав про нього Іван
Нечуй-Левицький: “Ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім
спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час
празника Купайла родючу силу, може й од того, що на празник Купайла
люде купались у воді, віруючи в її чудову силу” [Іван Нечуй-Левицький,
ст.33] . З приходом християнства свято Купайла поєдналося зі святом
Івана Хрестителя, і стало святом Івана Купайла. Зараз в українців існує
культ Святої П’ятниці, пов’язаний зі святою великомученицею Параскевою
і Пресвятою Богородицею. Але при уважнішому розгляді у ньому можна
знайти залишки давнього культу язичницького божества Мокоші - богині
землеробства, покровительки врожаю та достатку.
Більшість українських символів, особливо пов’язаних зі святами,
мають під собою і релігійне і народне підгрунтя. Простежити це можна
хоча б на прикладі зимових свят: Різдва Христового, Нового Року і
Водохрещя. Час святкування цих свят повністю збігається із часом
відповідних поганських свят, що передували християнським. Ці три свята
тривали протягом 12 днів, що з одного боку символізували творення
Всесвіту, а з другого - народження і вдосконалення особистості Ісуса
Христа. Різдво Христове і Різдво Всесвіту - одне свято, про що свідчать
його обряди і вірування, які пояснюються як астральним язичництвом
наших предків, так і церквою. Наприклад, 12 страв на Святий Вечір
символізують 12 знаків зодіака, що в свою чергу відображають 12 епох
творення Всесвіту, а з погляду християнства - 12 апостолів, що
супроводжували Ісуса Христа. Так само можна розглядати схід вечірньої
зорі, обкурювання хати ладаном, страви на вечерю, колядки тощо. Той же
Нечуй-Левицький вважав, що колядки та щедрівки дають найбагатший
матеріал для дослідження української міфології, а після колядок та
щедрівок найбільше міфологічного елементу містять самі обряди на
Різдво, на св.Василія, на Водохрещя, весняні ігри тощо. На початку
нашої ери всі ці вірування заборонялися і переслідувалися церквою, лише
починаючи з 4-5 століття вони визнаються, але з іншою ентерпретацією.
Проте не все, що було присутнє у святкуванні Різдва Всесвіту в
дохристиянські часи, збереглося до наших днів: дещо відкинулось, дещо
забулось.
Новий Рік, Василія і Щедрий Вечір святкується в один день. Культ
небесного золотого плуга, приготування короваю, засівання символізують
цей день. Цим традиціям поганського походження вдалося уникнути впливу
християнства і залишитись у первинному вигляді.
Завершуються зимові свята Водохрещям. Це свято води, яка цього
дня вважається святою, що підтверджується і народними віруваннями, і
церквою. В українській міфології, як і в багатьох інших міфологіях
світу, Вода стоїть при початку світотворення. Вона є пасивним началом,
а активним виступає Вогонь. Символами переплетення Води і Вогнгю є два
голуби, кольори нашого прапора, золотистий тризуб на голубому тлі,
тощо.
Традиційні народні свята завжди супроводжуються танцями, різними
іграми та гуляннями. Це також йде ще з сивої давнини. Літописець так
оповідає про давні народні забави: “Сходились на ігрища, на танки і на
всякі бісовські пісні”. Проте незважаючи на негативне ставлення церкви
до елементів давніх культів, деякі з них продовжують існувати в
українському фольклорі й зараз. Ось наприклад така веснянка:
Не сам же я вийшов,
Дажбог мене вислав
Зправої ручейки
І ключики видав…
Література:
1. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К., 1983р.
2. Історія української культури/ За ред. І.Крип’якевича. - К., 1994р.
3. Воско Г. Українське язичництво. - К., 1994р.
4. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. - К., 1993р.
5. Теклюк А. Дохристиянські вірування слов’ян та православ’я//
Релігія і церква в контексті історії і культури українського народу. -
К., 1993р.
6. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія/ За ред. В.Ольжича. - К., 1991р.
6
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
