|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Створення рослинності в українській міфології: Сокіл-Род, Падуб, Білобог і Чорнобог, Земля, Дажбог і Жива, Перун-Стрибог-Сварог
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Створення рослинності в українській міфології: Сокіл-Род, Падуб, Білобог і Чорнобог, Земля, Дажбог і Жива, Перун-Стрибог-Сварог
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат на тему:
“Створення рослинності в українській міфології:
Сокіл-Род, Падуб, Білобог і Чорнобог, Земля, Дажбог і Жива, Перун-Стрибог-Сварог”
Українська міфологія досить багата на
символіку, велика частина – це символіка дохристиянського пантеону
багатобожжя слов'ян, праукраїнців. Велика частина символів пов’язана з
рослинним світом.
Довгий час вважалося, що слов'яни-язичники
мали примітивний пантеон богів, бідну міфологію. Проте вітчизняні та
зарубіжні вчені /М.Максимович, М.Костомаров, О.Потебня, М.Грушевський,
Б.Рибаков, О.Знойко та ін./ показали у своїх працях численність,
вагомість язичницького політеїзму. На їх думку, праукраїнці особливо
вшановували Дажбога, Перуна, Стрибога, Сімаргла, Мокош, Волоса
/Велеса/, Берегиню, Ладу, Дану, Ярила, Сварога, Тура, Дива, Білобога,
Рода та ін. Одним із першобогів слов'янської
міфології вважається Род. За міфами, він - зачинатель усього живого,
Господар Світу, відає долями богів та людей. Род - це також бог
природи, врожаю, "керує" дощем, блискавицею. Про могутність цього
божества свідчить значна кількість споріднених генетично слів на
позначення найважливіших понять: "родитель /батько/", "уродив урожай",
"народитися", "родима сторона", "природа", "народ", "родовід" та ін. На
думку Я.Боровського, Род усимволізовував міцність сім'ї,
безперервність, незнищеність слов'янського етносу.
Не менш важливим у пантеоні язичників
виступав Дажбог - бог Сонця, світла, добра. Дажбог - головний бог
Рідної Національної Української Віри /РУНВіри/, яку заснував Лев
Силенко. "Дажбог - це свята Правда, Справедливість, життєтворяще
світло, Святий Дух, Воля" /Л.Силенко/. Вагоме місце у пантеоні древніх
богів посідав Стрибог. Він усимволізовував небесну силу, яка приносила
як добро, так і зло /див. Добро і Зло/. Вчені визначають його як
"володаря лютуючої стихії, хаосу, магічних заклять, що можуть
обернутися на зло людям".
Наші спостереження /аналіз
спільнокореневих слів у восьми європейських мовах, зіставлення Стрибога
з античними небожителями/ показали, що Стрибог - це не бог вітру /як
помилково вважали раніше/. Стрибог усимволізовував божество війни,
смерті з усіма її наслідками. Водночас він був охоронцем праслов'ян,
богом грому, дощу, річок /Потапенко О.І., Потапенко Г.І., Потапенко
Я.О. Стрибог у системі язичницьких богів праукраїнців /Проблеми,
гіпотези, відкриття/. - Переяслав-Хмельницький, 1995/. Перун символізував бога блискавки й
грому, військової дружини. Він - нестримність, мужність,
непереможність. Як бог-громовик приносив життєдайний дощ, сприяв
врожайності.
Цікавою й символічною постаттю є Ярило, який усимволізував весняне
сонце, любов і пристрасть. Ярило - заступник трударів,
хліборобів-сіячів. Відгомін про цього бога знаходимо у сучасних формах
"яра" /весна/, "яриця" /зерно/, "яровина" /яровий хліб/, "ярка" /молода
вівця/, "ярість" /лють, нестримність/ та ін.
Велес /Волос/ - це бог "нижнього світу", заплавних пасовиськ, худоби. Часто з'являється у міфах як Змій-Дракон, суперник Перуна.
Глибоку символіку для язичників мала Берегиня /Оберега, Велика
Богиня/. Вона - захисниця людей від усякого зла, добра "хатня" богиня.
Оберігала оселю, малих дітей, добробут сім'ї. Відгомін про неї
знаходимо у словах "оберігати", "обереги" - магічні предмети, фігури,
яким приписувалася таємнича сила. Схематичне зображення Берегині
/символічна постать жінки з застережливо піднятими руками/
трансформувалася в малюнок тризуба /див. Тризуб/.
Надзвичайно поетичним у пантеоні язичників був образ Лади - богині
любові, краси, гармонії життя. На думку М.Костомарова, Лада
символізувала собою природу, життєву основу, була матір'ю сонця в його
втіленні, богинею кохання, весілля, благополуччя, "подательницею благ".
Відгомін вірувань у Ладу знаходимо у словах "лад" /порядок/, "ладний"
/гарний/, "ладнати" /жити в мирі, злагоді/, Ладо /пестлива назва
чоловіка, дружини//Про Лад див.: Стельмахович М. Лад у житті
українців//Народознавство, 1996. - №33/.
Колоритною постаттю в міфах праукраїнців вважається Дана - богиня
рік. На думку О.П.Знойка, від її імені походять назви Дніпро, Дунай,
Дон, Двіна, бо "да" - це вода, а "на" - неня". Тобто, Дана означає
"Вода-мати". Дана символізувала Непорочну Діву, вічну красу, була
дружиною Сонця. Її символ - липа /Знойко О.П. Міфи Київської землі. -
С. 65-66/.
Сонце - символ Всевидящого божества; Вищої
космічної сили; центру буття та інтуїтивного знання; осяяння; слави;
величі; правосуддя; Матері Світу; Центру; Бога-отця; Христа.
Разом з місяцем сонце символізує чоловічий та жіночий початки. У
різних міфологіях їм притаманні різні ролі. Іноді сонце може
асоціюватися з образом батька, а місяць - з образом матері.
У багатьох народів сонце визнається як найдавніше божество, тобто
як символ верховної влади. Ще в XVI-XV ст. до н.е. в Єгипті сонце
вважалося єдиним царем Всесвіту, а земний цар шанувався як сонячне
божество. Давні греки величали його Геліосом. У пізній античності бога
Сонця ототожнювали з Аполлоном, звідси й його епітет Феб-світлий.
В язичницьку епоху слов'яни обожнювали Сонце в образі Дажбога, Сварога, Хорса та ін.
Слов'янський язичницький пантеон богів знав
й інші символи сонця в образах Ярила /бог весняного сонця/, Купала /бог
літнього сонця/ та ін. Багато з цих символів зустрічаються і в
українців - "око Боже", "вогняна неспалима куля", "велике колесо або
круг", "лик Божий або чоло Боже", "свіча, яку носять ангели" тощо.
У свою чергу образ Сонця сприяв народженню
на Україні багатьох подібних символів. Кроковеє колесо - весняні й
купальські танці, що йшли по колу; мости - "символ проміння сонця або
місяця", король - "одна із назв сонця"; воротар - "ворота відчиняються
щоранку, випускають на небо сонце, а ввечері замикаються і ховають
його"; Джурило /Журило, Чурило, Юрило, Ярило, Юрій/ - "божий ключник,
володар Вирію, бо, що одмикає сиру землю"; жучок - хоровод, де "по
зчеплених руках, як по мосту, йде дівчинка, що втілює жучка-сонце",
/жучок, що ходить по колу, символізує сонце/. Зайчик /Білоданчик,
Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок, Подоляночка, Ягілочка Красна
Панна/ - у цьому циклі хороводів "рух Сонця зображався через дії
людини"; Рожа - танок, "де сонце виступає в образі дівки Рожі".
Солярну символіку мали вінок і коса, обряд
водіння Кози, орнаменти, вишивання килимів, різьблення по дереву,
керамічний посуд, де символами сонця є коло, хрест, розетки,
восьмикутна зірка, свастика тощо.
Солярну символіку мали хліб, калачі,
коровай /див. Коровай/ тощо. Всі ці образи широко використовуються в
українському фольклорі.
У християнській традиції символічне
значення сонця дуже різноманітне. Захід та затемнення сонця означають
гнів Божий, праведне покарання, біду, скорботу, страждання. Сонячне
світло символізує щастя /Іс.XXX,26/, відкриття, виявлення, відплату та
праведну кару. Сонце - символ слова Божого /Лк., XXI,23/. Носії слова
Божого мають своїм символом сонце. Сонце є вічне Слово, Господь,
Христос. Він - Сонце правди, істинне світло невечірнє, вічне /Ів.,III,
19; VIII,12;5; Об., XXI,23, XXII,5/.
Список використаної літератури
1. Потапенко О.І., Потапенко Г.І., Потапенко Я.О. Стрибог у системі язичницьких богів праукраїнців.
2. Проблеми, гіпотези, відкриття. - Переяслав-Хмельницький, 1995/.
3. Знойко О.П. Міфи Київської землі. - С. 65-66
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
