|
|
 |
 |
 |
|
А
Р
Х
И
В
|
|
|
Тарас Мельничук
|
|
|
|
|
| кем добавлено: twistfire |
| жанр/группа/категория: украинская литература |
Ключевые слова и краткое описание: реферат по укр. лит. тема: Тарас Мельничук
|
|
Содержимое (полное описание):
Матеріал надано ukrlib
Реферат
на тему:
"Тарас Мельничук"
Зелені смереки, стрімкі гірські потоки,
краса Карпат співали йому колискової в мальовничих Уторопах на
Косівщині, де народився поет 20 серпня 1939 року. Саме про цей край
писав він:
Мене сонцем несе. Мене вишні несуть на руках білосніжних,
бо я схожий на радість, бо я схожий на сум,
бо я вічно шукаю ніжності.
Певно, я син калини, певно, я син, пшеничного колова??:
де б я не був - пізнаю Україну, мов кохану по голосу.
Мене люблять сади, мене люблять плуги?? і кедрини зеленокосі.
Це, напевне, тому, що я вмію з медвяного сіна метати стоги.
Це, напевне, тому, що я виріс під Косовом.
Після
закінчення десятирічки працював редактором районної газети "Радянська
Гуцульщина", далі - в Комі автономній республіці лісорубом,
валовідбійником на Донбасі, служив в армії. В 1953 вступив до
Чернівецького університету, з третього курсу іде на будівництво
Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі - тесля на
будовах Красноярського краю. 1964 поновлюється в університеті, з якого
через півтора року відраховують знову. Працює в редакціях районних
газет Глибокої, Косова, Верховини. Заочно навчається в Літературному
інституті. З 1972 по 1975 роки був несправедливо позбавлений волі. За
що? А за те, що у своїх віршах став на захист української культури,
мови, за те, що насмілився висловити рішучий протест проти тотальної
деціоналізації українського духу. Тюрми, концтабори, божевільні...
"Світ. Як куля, пройшов крізь мої груди", - писав Тарас, линучи думкою
на Вкраїну.
На Вкраїну дорога моя, на Вкраїну -
Із усіх безнадій і надій.
Чи то в чорну, чи в ясну годину,
Бо там слово моє і мій дім.
Ось воно те святе, що живе в серці
поета, перша дорога по-між росами, бо "мати моя - осяйна хлібородице -
йде уранці по чистій, як ніжність росі", бо "сплять під росами Вкраїни"
косарі, яких війна скосила, бо "сяють роси і хлопці мантачать коси", бо
"сяють роси - і співає колосся". Цей чистий світлий образ райдужно
віддзеркалює світ в багатьох поезіях. Та "золоті годинники ромашок
показують колючий дріт і жадоба поета-вигнанця вільного втіленння
особистості вибухає гронами поетичних зразків неповторної національної
експресії, щоб Україна зродила росяний світ своєї правди і краси у
збірці "Князь роси". Саме після її публікації у 1991 році Тараса було
прийнято до Спілки письменників України. Глибокими переживаннями на
межі життя і смерті ліричний герой в численних метафорах боронить давні
звичаї і традиції, особливо етнічні. Він неухильно заглиблюється в
минуле, передбачаючи нове народження світу. Ліричний герой зливається
воєдино з природою. Ми бачимо чистий образ роси.
В цих горах я засипав комори неба зірками.
В цих горах я росу не ударив
І не зламав пасткою крил жодній птасі,
жодному звіру й людині
в цих горах на Україні.
Заради матері-Вітчизни поет не шкодував свого життя, приніс себе у жертву за неї.
Немає серця - лиш осердя осталось в грудях,
де кубло звив ненаситець.
Серце ж - ствердло.
А серце - мертве, й сонце - вмерло.
І в вінку терновому чоло.
І не скажи: "Нещасна доле!"
Той, хто загріб тебе, зборов - не зжадиться.
Він добре знає, і що то мова, й що Чорнобиль
й що вільним стати може обрій,
лише умочений у кров.
Збірка "Князь роси" - це образне
мислення поета строєм нашого народу, усім образним комплексом народної
культури з її народнопоетичним ладом пісенного самовираження, з її
кольорами, символами. Журавлиний ключ вічності, золота зоря волі
України, туга за прожитим, але не каяття звучать у вірші "Знов цвіте
червона журавлина..."
Знов цвіте червона журавлина,
І журавка кличе журавля,
А я сина кличу, кличу сина
Кличу сина в золоті поля.
У 1991 збірка "Князь роси" була удостоєна Державної премії ім.Тараса Григоровича Шевченка.
Понад 20 років був ув'язнений і перебував
під недоступним спецзамком рукопис книги Тараса Мельничука "Чага".
Визволення його з неволі - це немов дивовижне повернення з майбуття.
Тяжко хворий поет побачив її, доторкнувся до її свіжих сторінок. Це був
останній дарунок долі, а для нас - це цілющий бальзам для душі.
Пішов поет у вічність, згорів. Та не
погас. Мов туго натягнута струна яворової скрипки, мелодійно дзвенить
його слово:
У пісні перейду, переквітну у звуки,
Що не встигну дожить. - Пісне, ти доживи,
Дай тополям пташат на вкрайнії руки,
Дай синів Україні в день грядущий, новий,
Хай розмножиться рід мій нескутий у корені,
На літа, на століття, на вічні віки.
Дай синам не забути чиї то підкови
На поріг колиновий їм прибили батьки.
У с.Уторопи
Косівського району на горі, далеко від людських осель височіє цегляна
новобудова. То хата, яку зводили для Тараса Мельничука , але в якій так
і не судилося жити й творити. А поряд згарище старої хати, разом з
котрою згоріли численні рукописи поета. Останньою волею Тараса було
прохання поховати його на рідному обійсті. І спочиває Князь роси на
уторопській горі, у долині видно село, в далі, куди сягне око - синіють
лісами і біліють снігами величні хребти Карпат.
|
|
|
|
|
|
 |
 |
|
 |
|
